Ікона чудотворна

ІКО́НА ЧУДОТВО́РНА — особливо шанована у християн ікона, за посередництвом якої Господом або святими вчинені великі й дивні події, чуда: порятунок людей, майна, населеного пункту від нападу загарбників; раптове припине­н­ня пожежі й іншого стихійного лиха; зціле­н­ня хворих, воскресі­н­ня померлих тощо. І. ч. ві­домі з перших років діяльності Церкви Христової. Ікона як атрибут кожного Божого храму засвідчує факт Бого­втіле­н­ня, нагадуючи не­проминал. події життя Христа. Ікона — не звич. жанр малярства, а літург. печать, у якій пере­буває транс­цендентал., метафіз. сутність, що повʼязує нас із Богом і святими людьми Церкви. Не від кожної ікони виходить незбагнен­на сила та її результат — здійсне­н­ня чуда. Най­інтенсивніші чудотворі­н­ня в Україні припали на періоди пізнього середньовіч­чя (11–15 ст.) та доби козач­чини (16–18 ст.). Тоді укр. Церква була незалежною, у ній щедро діяла Божа благодать, яка проявлялася у формі чудотворінь у пере­ломні моменти життя українського народу чи його окремих пред­ставників під час щирих, сердеч. молитв людей до Бога або зверта­н­ня до Божих святих. Найбільше чудес в Україні від­булося при іконах Богородиці, тому пере­важна більшість І. ч. — ікони Пречистої Діви Марії. Вони являли чуда у православ., греко-катол. і римо-катол. церквах. Творили чудеса також ікони особливо шанованих та популярних в Україні святих: Миколи Чудотворця, Пантелеймона Цілителя, Дмитра Солунського, Юрія Змієборця. В Україні користуються заг. популярністю бл. 50-ти І. ч., ще майже 100 у різних регіонах мають місц. значе­н­ня. Осн. укр. І. ч.: Києво-Печер. ікона з Успен. собору Києво-Печер. лаври (привезена в 11 ст. із Кон­стантинополя уже як чудотворна, при ній чудотворі­н­ня продовжувалися); Києво-Печер. ікона Богородиці у короні з маленьким Ісусом, біля трону — засн. Києво-Печер. лаври Антоній і Феодосій; Вишгород. ікона Богородиці Ніжності (викрадена князем А. Боголюбським, вивезена у Росію й неканонічно пере­йменована на Володимирську); Белзька ікона Богородиці із сумним ликом (вивезена у середньовіч­чі до Польщі, пере­йменов. на ікону Матері Божої Белзько-Ченстоховської); Київ. ікона Миколи Мокрого; Єлец. ікона Богородиці з монастиря побл. Чернігова; Троїцько-Іллін. ікона Богородиці з Чернігова; Іржавец. ікона Богородиці з с. Іржавець на Чернігівщині; Корсун. ікона Богородиці з Корсуня-Херсонеса Кримського; Путивл. ікона Богородиці (Сум. обл.); Молчан. ікона Богородиці з Софрон. пустині побл. Путивля; Домниц. ікона Богородиці з монастиря побл. смт Березна Черніг. обл.; Жировиц. ікона Богородиці з церкви побл. м. Гродно (Білорусь; чудотворі­н­ня при ній роз­почалися 1470; копію ікони 17 ст. пере­несено до Риму в УГКЦ св. Сергія і Вакха, у якій від 1716 від­новилися чудотворі­н­ня); Почаїв. ікона Богородиці з Почаїв. Успен. лаври Терноп. обл.; Дубен. ікона Богородиці з церкви м. Дубно Рівнен. обл.; Бердичів. ікона Богородиці з римо-катол. монастиря Босих Кармелітів Житомир. обл.; Красногір. ікона Богородиці з Чернігова; чудотворна ікона Холм. Богородиці (нині у Музеї Волин. ікони); Києво-Брат. ікона Богородиці з Горбанівки на Полтавщині; Охтир. ікона Богородиці (Сум. обл.); Домінікан. ікона Богородиці з римо-катол. костелу у Львові; Ігорів. ікона Богородиці з Києво-Печер. лаври (повʼязані з нею чудеса припадають на серед. 13 ст., коли монгол. нападники не змогли під­корити Печер. монастир у Києві); Любец. ікона Богородиці (ві­дома від 11 ст., зберігалася у соборі св. Софії у Києві, 1690 оновлена й пере­несена до м. Любеч побл. Чернігова); Волин. ікона Богородиці з Луцька (чудотворі­н­ня при ній почалися у 12 ст.); Ярослав. ікона Богородиці (кін. 11 — поч. 12 ст., намалював Алімпій у Києві; при ній сталося багато чудотворінь у Києво-Печер. лаврі, Володимир Мономах подарував її єпис­копові Ростова; у 13 ст. центр Ростов. єпархії пере­несено у Ярославль; скрізь при іконі від­бувалися зціле­н­ня невиліковно хворих дітей); Зарваниц. ікона Богородиці з Крехів. монастиря Львів. обл. (чудотворна від 17 ст.); Гошів. ікона Богородиці (Івано-Фр. обл.); Христинопіл. та Самбір. ікони Богородиці (обидві — Львів. обл.); Теребовлян. ікона Богородиці (1674 пере­несена в собор св. Юрія у Львові); Під­горец. ікона Богородиці (Львів. обл.; чудотворі­н­ня від 18 ст.); Ярослав. ікона Богородиці з м. Ярослав (нині Польща; чудотворі­н­ня від 14 ст., нар. назва — «Милосердя двері»; у 17 ст. зроблено копію); Мукачів. ікона Богородиці (Закарп. обл.; намальована у стилі укр. нар. ікони 1696, пере­везли 1697 у римо-катол. собор св. Стефана у Відні; на Закарпат­ті — копія у Мукачів. єпис­коп. церкві; при обох від­бувалися чудотворі­н­ня). Не всі І. ч. досліджено з богослов. по­гляду; багато з них високо оцінені мистецтво­знавцями. Високомист. І. ч. створені профес. та нар. майстрами. Усі ікони, що ді­йшли до нас від середньовіч­чя, є чудотворними. Про­блемним є скла­да­н­ня каталогу І. ч. за описом чудотворінь, а також ви­значе­н­ня джерел походже­н­ня інформації про чуда. Ці пита­н­ня ще не роз­роблено насамперед через довготривале під­порядкува­н­ня Укр. Церкви Москов. патріархатові, що не ви­знавав само­стійності укр. сакрального малярства, від­кидаючи спроби богослов. дослідж. укр. ікон і чуд, повʼязаних з ними; окрім того, у період більшов. без­божництва у 20 ст. знищено тисячі храмів з іконами, зокрема й чудотворними. Від середньовіч­чя в Україні зафіксовано роз­повіді про чуда біля ікон святителя Миколи. Чудотворі­н­ня Богородич. ікон поширювалися на явища особистого і сусп. життя. Оповіда­н­ня засвідчують не тільки над­природні дії та пере­творе­н­ня, а й вияв спів­чу­т­тя, коли допомога спізнилася: ікони темніли або оновлювалися, мироточили, світліли, віщуючи щось добре. Оповід­ки про Богородичні чуда у багатьох випадках повʼязані з визв. війнами українського народу. На основі молитов укр. козаків до Богородиці виник особливий культ Покрови Богородиці. Від­тоді укр. військовики вважають її своєю за­ступницею. 1947 бійці УПА проголосили свято Покрови офіц. святом укр. війська. Із захистом України від турец. нападів повʼязані чудотворі­н­ня при Почаїв. іконі Богородиці. Традиція вшанува­н­ня І. ч. в українців започаткована з часів ран­нього християнства у різних формах: богослужі­н­ня, паломництва, прикраша­н­ня (квітами, стрічками, рушниками, медаль­йонами, що зображають частини зціленого люд. тіла), залише­н­ня милиць, інвалід. візків тощо.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю