Загальна спадщина людства

ЗАГА́ЛЬНА СПА́ДЩИНА ЛЮ́ДСТВА — культурні та природні цін­ності, які належать усьому людству. Найповніше теор. концепція З. с. л. роз­роблена стосовно природ. і культур. спадщини, зокрема у галузі екології вона замінила концепцію нічийності між­нар. природ. ресурсів, що тривалий час панувала у між­нар. правовій теорії і практиці. Ґрунтовне між­нар.-правове висвітле­н­ня дана концепція отримала стосовно ресурсів Світ. океану і косміч. простору. Поява концепції З. с. л. щодо дна морів і океанів та його ресурсів повʼязана з під­готовкою проекту Конвенції ООН з мор. права 1982. У 1967 уряд Мальти оприлюднив в ООН меморандум «Нові принципи правового регулюва­н­ня екс­плуатації морського дна», в якому за­пропонував ви­знати дно морів та океанів поза межами дії нац. юрисдикції З. с. л. Ця ідея під­тримана й закріплена у Декларації принципів стосовно викори­ста­н­ня дна морів і океанів та його надр за межами дії нац. юрисдикції 1970 і в Хартії екон. прав та обовʼязків держав 1974. Однак найширше вона від­ображена у Конвенції ООН з мор. права 1982. Її основу становить принцип не­при­власне­н­ня дна морів і океанів та його ресурсів за межами дії нац. юрисдикції будь-якою державою. Жодна держава не може претендувати на суверенітет чи суверен­ні права або здійснювати їх стосовно дна морів і океанів та його ресурсів поза межами дії нац. юрисдикції; жодна держава, юрид. чи фіз. особа не можуть при­власнювати будь-яку їх частину. Конвенція закріпила принцип заг. і рівноправного користува­н­ня ресурсами від­повід. р-ну: всі права на його ресурси належать людству, від імені якого діє Між­нар. організація з мор. дна (ст. 137). Діяльність у цьому р-ні потрібно здійснювати на благо всього людства незалежно від геогр. роз­ташува­н­ня як прибереж. держав, так і тих, які не мають виходу до моря, з особл. урахува­н­ням інтересів та потреб країн і народів, що роз­виваються (ст. 140). Концепція З. с. л. у цій конвенції ґрунтується на принципах не­при­власне­н­ня дна морів і океанів та його ресурсів за межами дії нац. юрисдикції окремими державами, фіз. чи юрид. особами; суверен. рівності всіх держав у освоєн­ні та користуван­ні дном Світ. океану і його ресурсами; викори­ста­н­ня дна і його ресурсів в інтересах усього людства без будь-якої дис­кримінації держав; викори­ста­н­ня дна морів і океанів та його ресурсів виключно у мирних цілях і на основі між­нар. спів­робітництва держав.

На аналог. принципах базується і концепція З. с. л. стосовно косміч. простору та його обʼєктів. Напр., від­повід­но до схваленої ГА ООН Угоди про діяльність держав на Місяці та ін. небес. тілах 1978 і Договору про принципи діяльності держав з дослідж. і викори­ста­н­ня косміч. простору, включаючи Місяць та ін. небесні тіла, 1966 (Договору про космос), Місяць не під­лягає нац. при­власнен­ню ні шляхом проголоше­н­ня на нього нац. суверенітету, ні шляхом викори­ста­н­ня його ін. методами. Також за­значено, що поверх­ня і надра Місяця, ін. природні ресурси там, де вони знаходяться, не можуть бути власністю окремої держави, між­нар., між­уряд., не­уряд. організації чи фіз. особи. Держави мають право на дослідж. та викори­ста­н­ня Місяця на основі рівності й від­повід­но до норм і принципів між­нар. права. Принципи концепції З. с. л. покладено і в основу Конвенції про охорону всесвіт. культур. і природ. спадщини 1972. Поважаючи суверенітет держав, на тер. яких роз­таш. обʼєкти культур. і природ. спадщини, й не обмежуючи прав, перед­бачених нац. законодавством, держави-учасниці ви­знають, що ці обʼєкти є З. с. л., а їхня охорона — обовʼязок усього між­нар. спів­товариства (ст. 6). В Україні до З. с. л. належать обʼєкти культур. спадщини, внесені до Списку всесвіт. спадщини ЮНЕСКО: Софій. собор із архіт. ансамблем (Київ), Києво-Печер. лавра, істор. центр Львова, 4 геодез. пункти, що знаходяться у Хмельн. і Одес. обл., як складові транскордон. геодез. номінації «Дуга Струве». Концепція З. с. л. від­ображає нове мисле­н­ня у роз­вʼязан­ні сучас. глобал. про­блем. Вона від­кидає ідею нічийності між­нар. природ. ресурсів і повʼязане з цим без­контрол. й без­від­повід­ал. їх викори­ста­н­ня, вважаючи за необхідне обʼ­єд­на­н­ня зусиль усіх держав на основі між­нар. спів­робітництва з метою організації рац. природокористува­н­ня, а також збереже­н­ня культур. і природ. спадщини в інтересах теперіш. і на­ступ. поколінь.

Завантажити статтю