ЗАПОРО́ЖЕЦЬ Олександр Володимирович (30. 08(12. 09). 1905, Київ — 07. 10. 1981, Москва) — психолог. Доктор педагогічних наук (1959), професор (1960), академік АПН СРСР (1968). Ви­вчав театр. мистецтво у Києві, брав участь у 4-х ви­ставах театру «Березіль» (1922–23). Закін. 2-й Моск. університет (1930). Від 1931 працював в Укр. психоневрол. ін­ституті (нині Ін­ститут неврології, психіатрії та наркології АМНУ, Харків); водночас від 1933 — у Харків. пед. ін­ституті: від 1938 — завідувач кафедри психології; 1941–43 — в екс­перим. шпиталі з від­новле­н­ня руху при Ін­ституті психології (с-ще Кауровка Свердлов. обл., РФ); 1943–60 — доцент, професор кафедри психології Моск. університету, 1944–60 — зав. лаб. психології дітей до­шкіл. віку Ін­ституту психології при Університеті; від 1960 — директор Ін­ституту до­шкіл. вихова­н­ня АПН СРСР (Москва). 1965–67 — академік-секр. Від­діл. психології та вікової фізіології, 1968–81 — чл. Президії АПН СРСР. Наукові дослідже­н­ня присвяч. заг. та дит. психології (роз­виток спри­йма­н­ня і мисле­н­ня, формува­н­ня емоцій, об­ґрунтува­н­ня принципу від­новле­н­ня функцій органів руху шляхом пере­будови функціон. систем), психології сенсор. процесів, до­шкіл. вихован­ню. Під керівництвом З. роз­роблено теорію сенсор. та розум. роз­витку дитини. Започаткував викори­ста­н­ня у до­шкіл. педагогіці поня­т­тя ампліфікації — збагаче­н­ня роз­витку дитини завдяки оптимал. за­стосуван­ню специфіч. дит. видів діяльності. Автор під­ручника «Психология» (Москва, 1953; 1955; 1961; 1965), пере­кладеного чес., польс., болгар. (усі — 1954), латис. (1955), словац. (1958), укр. (1961) і литов. (1969) мовами.