Є́ВРО(Euro) — спільна валюта країн-членів ЄС. До зони пошире­н­ня Є. (т. зв. Єврозони) входять Австрія, Бельгія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембурґ, Мальта, Німеч­чина, Нідерланди, Португалія, Словач­чина, Словенія, Фінляндія, Франція. За­проваджене як роз­рахункова одиниця у без­готівковий обіг 1999 (замість європейської валютної одиниці ЕКЮ), в готівковий — 2002. Складається зі 100 євроцентів. Членство в Єврозоні об­умовлене дотрима­н­ням низки критеріїв макро­економічної стабільності (т. зв. Маастрихтських критеріїв) стосовно граничних величин дефіциту державного бюджету (3 % ВВП), державного боргу (60 % ВВП), інфляції (не більше 1,5 від­соткових пункти за середній рівень трьох країн з найнижчим рівнем інфляції), довго­строкової від­соткової ставки (не більше ніж на 2 від­соткові пункти від середнього рівня трьох країн з найкращими результатами щодо цінової стабільності), забезпече­н­ня стабільності курсу національної валюти в рамках щонайменше дворічної участі у механізмі Європейської валютної системи. Для нових членів ЄС членство в Єврозоні перед­бачене умовами при­єд­на­н­ня до Союзу. Окрім 16-ти країн, де Є. — офіційна валюта, його використовує низка країн, що не входять до ЄС (офіційно — Ватикан, Ма­йот­та, Монако, Сан-Марино, Сен-Пʼєр і Мікелон, неофіційно — ще 6 країн, зокрема Андор­ра, Республіка Косово, Чорногорія), а також заморські території країн-членів ЄС — Франції та Португалії (Азорські острови, Ґваделупа, Мадейра, Мартиніка, Ґвіана, Реюньон). Емісію Є. у країнах-членах Єврозони здійснює Європейський центральний банк (ЄЦБ), регулюва­н­ня його обігу — ЄЦБ спільно з Європейською системою центральних банків, до якої входять центральні банки країн-членів ЄЦБ належить виняткова компетенція ви­значати монетарну політику в рамках Єврозони, Європейська система центральних банків здійснює друк банкнот і чеканку монет у Є., роз­поділ готівки по країнах, забезпечує функціонува­н­ня платіжних систем в її рамках. Є. нині посідає друге (після долара США) місце у складі між­народних сукупних валютних резервів країн світу, причому його частка по­стійно зро­стає і у середньому 2009 склала 27,5 % порівняно з 18,1 % у 1999. Вважається, що в пер­спективі Є. може замінити долар США в якості головної світової резервної валюти. За­провадже­н­ня Є. в обіг має неодно­значні наслідки для країн-членів Єврозони. Серед позитивних — економія витрат на конверсійні операції, усуне­н­ня втрат через валютні ризики при комерційних операціях, створе­н­ня більш конкурентного середовища, роз­шире­н­ня можливостей вибору в комерційних операціях, під­вище­н­ня ліквідності й стабільності фінансових ринків і, як наслідок, зро­ста­н­ня рівня капіталізації та джерел для інвестицій; негативних — централізація монетарної політики по­збавляє національні центральні банки можливостей проведе­н­ня автономної монетарної політики як ключового інструмента макро­економічного регулюва­н­ня, що робить національні економіки більш вразливими до дії зовнішніх шоків. В Україні пита­н­ня функціонува­н­ня Є. досліджують фахівці Ін­ститутів економіки і про­гнозува­н­ня та світової економіки і між­народних від­носин НАНУ (обидва — Київ), Ін­ституту між­народних від­носин Київського університету, Київського економічного університету, Української академії банківської справи (Суми) та ін.