Дихальна система

Визначення і загальна характеристика

ДИ́ХАЛЬНА СИСТЕ́МА — сукупність органів, які забезпечують організм киснем і звільняють його від вуглекислого газу, тобто здійснюють газооб­мін. Складається з дихальних шляхів, легень та дихальних мʼязів. Повітря надходить у легені та виштовхується з них завдяки змінам тиску внаслідок скороче­н­ня і роз­слабле­н­ня діафрагми та інших дихальних мʼязів. За допомогою Д. с. кисень потрапляє у кров.

Роз­різняють верх­ні (зовнішній ніс, носова порожнина, глотка) та нижні (гортань, трахея, бронхи) дихальні шляхи. У носовій порожнині повітря очищується від пилу та пилку. Носове волос­ся затримує більші, волога слиз. оболонка — менші частинки пилу. Окремо виділяють приносові пазухи — повітроносні простори у черепі, що зменшують масу його кісток і впливають на звук. резонанс. Гортань ві­ді­грає гол. роль у голосо­утворен­ні. При цьому голосові звʼязки змикаються і коливаються під дією повітря, що надходить із легень. Трахея — головний дихальний шлях до легень. Вона роз­галужується на два гол. бронхи, що проводять повітря до правої та лівої легень. Бронхи, в свою чергу, по­ступово роз­галужуються на повітроносні шляхи щораз меншого діаметра. Виділяють вторин­ні бронхи (пʼять часткових бронхів; вентилюють долі легень), третин­ні бронхи (сегментарні гілки часткових бронхів; вентилюють окремий сегмент долі), термінал. бронхіоли (кінці роз­галуже­н­ня сегментарних бронхів, що ведуть до альвеол). Легені — парні губчасті конусоподібні органи, роз­міщені в плевральних порожнинах. Основна їхня функція — дихальна, що полягає в забезпечен­ні організму киснем і виділен­ні вуглекислого газу.

За обсягом виконуваної роботи легені посідають друге місце після серця. Вони становлять мережу повітроносних шляхів, що локалізуються у правій і лівій легенях, кожна з яких складається з доль (права легеня має три долі — верх­ню, середню і нижню; ліва — верх­ню і нижню). Обидві легені мають систему роз­галужених трубок, що починаються з бронхів, а закінчуються мініатюрними мішечками, у стінках яких містяться альвеоли. Головне при­значе­н­ня альвеоли — газооб­мін. Кисень пере­ходить у кров через стінку альвеоли шляхом дифузії та потрапляє в довколишню сітку кровоносних капілярів. Вуглекислий газ, кінцевий продукт обміну, дифундує з крові в альвеолу, звідки видихається. По­збавлена кисню кров тече від серця до легень легеневими артеріями, збагачена киснем кров повертається до серця легеневими венами. Головний дихальний мʼяз — діафрагма. Це мʼязова пере­городка у формі купола, що від­межовує грудну порожнину від черевної. У процесі диха­н­ня їй допомагають зовнішні та внутрішні між­реберні мʼязи і мʼязи живота.

Нормальне диха­н­ня — пере­важно мимовільний процес, керований дихальним центром стовбура мозку. Його частота та глибина можуть змінюватися сві­домо, але внутрішню потребу в ньому регулюють центри стовбура мозку. При спокійному дихан­ні доросла людина вдихає 300–900 мл повітря і стільки ж видихає; частота дихальних рухів — 14–18 за хв. Кількість повітря, що вентилює легені за 1 хв, називають хвилин­ним обʼємом диха­н­ня (становить 4–6 л). У процесі диха­н­ня роз­різняють вдих і видих. Рух повітря в легені (вдих) та в зворотного напрямку (видих) зумовлений різницею тиску всередині та зовні тіла. При скорочен­ні діафрагми та зовнішніх між­реберних мʼязів обʼєм грудної порожнини збільшується, і тиск всередині легень знижується. Повітря рухається у напрямку нижчого тиску і наповнює легені. При роз­слаблен­ні діафрагми та між­реберних мʼязів тиск у грудній порожнині зро­стає і повітря видихається.

Існує зовнішнє і внутрішнє диха­н­ня. Зовнішнє диха­н­ня — процес обміну кисню і вуглекислого газу між навколишнім середовищем і кровʼю. При ньому від­бувається вентиляція легень, зумовлена період. зміною дихальних рухів. Внутрішнє (тканин­не, клітин­не) диха­н­ня від­бувається в тканинах тіла, де кисень, принесений кровʼю з легень, обмінюється з вуглекислим газом. Основна роль тканин­ного диха­н­ня полягає в забезпечен­ні організму необхідною енергією для викона­н­ня фізіологічних функцій. Цей процес від­бувається за рахунок сукупності складних ферментативних реакцій окисле­н­ня продуктів обміну жирів, вуглеводів і білків до вуглекислого газу і води.

Захворюва­н­ня дихальних шляхів за­звичай мають запальний характер. Вони призводять до поруше­н­ня дихальної, захисної, нюхової і мовної функцій, спричиняють патологічні зміни в інших органах і системах. Основні серед них — нежить (запальний процес слизової оболонки носа, який може поширюватися на носову частину глотки; у дітей першого року життя — ринофарингіт), ангіну (гостре інфекційне захворюва­н­ня з місцевими проявами пере­важно в під­небін­них мигдаликах), тонзиліт (запале­н­ня під­небін­них мигдаликів), ларинготрахеїт (запале­н­ня слизової оболонки гортані та трахеї, характер. ознакою якого є набряк під­голосової порожнини, призводить до гострого поруше­н­ня диха­н­ня), бронхіт (запальний процес слизової оболонки бронхів за від­сутності ознак ураже­н­ня легеневої тканини), бронхіальну астму (алергічне захворюва­н­ня, спричинене поруше­н­ням бронхіальної прохідності у звʼязку з набряком слизової оболонки бронхів і рефлекторним роз­ладом рухової функції бронхіол).

Захворюва­н­ня легень класифікують на:

• такі, що виражаються запале­н­ням, зумовленим хімічними сполуками, інфекціями, алергією та автоімун­ними роз­ладами;
• для яких характерний пухлин­ний ріст;
• спадкові.

Літ.: Физиология дыхания. Ленин­град, 1973; Молотков В. Н., Чернушенко Е. Ф., Когосова Л. С. и др. Бронхиальная астма. К., 1984; Молотков В. Н., Иванюта О. М., Суслов Е. И. и др. Клинико-морфологическая диагностика заболеваний органов дыхания. К., 1985; Уэст Дж. Физиология дыхания. Основы / Пер. с англ. Москва, 1988; The Human Body. London, 1995; Фещенко Ю. І., Мельник В. М., Ільницький І. Г. та ін. Лікува­н­ня туберкульозу. К., 1996; Палеев Н. Р. Болезни органов дыхания: Руководство для врачей. Москва, 2000; Гайворонский И. В., Ничипорук Г. И. Анатомия дыхательной системы и сердца: Учеб. пособ. С.-Петербург, 2006.

Р. В. Руденко, О. В. Пилипчук

Завантажити статтю