ВО́ЛКОВ Дмитро Васильович (03. 07. 1925, Ленін­град, нині С.-Петербург — 05. 01. 1996, Харків) — фізик. Доктор фізико-математичних наук (1968), професор (1977). Акад. НАНУ (1988). Заслужений діяч науки УРСР (1982). Між­народна премія ім. В. Тір­рінґа (1997). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові та держ. нагороди. Засн. наук. школи з теорії елементар. частинок. Навч. у Ленінгр. (1947–51) та Харків. (1951–52) університетах. Від 1956 — у Харків. фіз.-тех. ін­ституті (нині Нац. наук. центр «Харків. фіз.-тех. ін­ститут» НАНУ): ст. н. с., 1967–96 — нач. лаб. теор.-групових методів у теорії елементар. частинок і квант. поля. Працював 1958, 1961–62, 1965, 1976– 77 у Європ. центрі ядер. досліджень (Женева), 1963 — в Ін­ституті теор. фізики ім. Н. Бора (Копенгаґен). Наукові праці В. стосуються питань квант. теорії поля (скалярна квант. електродинаміка, узагальне­н­ня квант. статистики — пара­статистика), теорії полюсів Редже, теорії вищих симетрій і про­блеми спонтан. вакуум. пере­ходів у дуальних моделях, побудови методу феноменол. лаґранжіанів у теорії елементар. частинок та його за­стосувань у фізиці конденсов. стану. Побудував узагальнену модель, яка обʼ­єд­нала внутр. групу симетрії ґолдстоунів. частинок із групою пере­творень Пуанкаре. За­пропонував новий вид симетрії елементар. частинок, бозонів та ферміонів — суперсиметрію, що стала основою для побудови єдиних теорій фундам. взаємодій; роз­робив локал. узагальне­н­ня суперсиметрії — супер­гравітацію. За­пропонував твістороподіб. під­хід у теорії суперструн та супермем­бран, який посідає ключове місце в проведен­ні коваріантного квантува­н­ня цих релятивіст. протяж. обʼєктів.