Краснов Петро Миколайович

А. О. Буравченков

Краснов Петро Миколайович

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Краснов Петро Миколайович
Діяльність:: військовий і політичний діяч
Дата народження:: 10 верес. 1869
Дата смерті:: 16 січ. 1947

КРАСНО́В Петро Миколайович (псевд. і крипт.: П. Лидин, П. Николаев, П. Чернов, Гр. А. Д.; 10(22). 09. 1869, С.-Петербург — 16. 01. 1947, Москва) — військовий і політичний діяч, письменник. Брат А. Краснова. Генерал від кавалерії (1918). Закін. Олександрів. кадет. корпус (1887), 1-е Павлів. військ. училище (1889). У 1897 — нач. конвою в рос. місії полковника Л. Артамонова в Абіссинії. 1901 — кор. у Китаї на час остаточ. придушення іхетуан. повстання 1899–1901. На фронт рос.-япон. війни 1904–05 прибув як військ. кор., брав участь у боях. Від 1910 — командир 1-го Сибір. козац. полку; жовтень 1913 — листопад 1914 — командир 10-го Донського козац. полку; листопад 1914 — травень 1915 — командир бригади у 1-й Донській козац. дивізії; травень–липень 1915 — командир бригади у Кавказ. тузем. кінній дивізії; вересень 1915 — квітень 1917 — нач. 2-ї козац. зведеної дивізії; від червня 1917 — нач. 1-ї Кубан. козац. дивізії, від вересня — командир 3-го кінного корпусу. За участь у заколоті Л. Корнілова заарешт., однак незабаром звільнений і відновлений на посаді. Після більшов. перевороту 1917 у Петрограді (нині С.-Петербург) К. з частиною сил 3-го кінного корпусу під заг. керівництвом О. Керенського намагався відновити владу Тимчас. уряду. Після короткочас. арешту переховувався у станиці Константиновська (нині м. Константиновськ Ростов. обл., РФ). 3(16) травня 1918 Кругом порятунку Дону обраний Донським отаманом. Дотримувався пронім. орієнтації, що спричиняло конфлікти з білогвардійцями. Противник підпорядкування Донської армії генерал-лейтенанту А. Денікіну, виступав за автономію Дону в складі майбут. Росії. 26 липня (8 серпня) 1918 Українська Держава і Всевелике Військо Донське уклали договір про взаємне визнання кордонів, суверенітету і незалежності; відбувся обмін дипломат. представниками. 20 жовтня (3 листопада) 1918 на ст. Скороходове (нині у складі смт Артемівка Чутів. р-ну Полтав. обл.) відбулася зустріч К. з П. Скоропадським, під час якої гетьман просив отамана виступити посередником між Українською Державою і Добровол. армією. У лютому 1919 склав повноваження отамана, займався пропагандист. діяльністю у штабі Пн.-Зх. армії М. Юденича. Від 1921 — у Німеччині. Брав участь у роботі Верхов. монархіч. ради. Один із організаторів й ідеологів «Братства русской правды» (1921–32), співред. ж. «Русская правда» (Берлін, 1922–33). Наприкінці 1920-х рр. переїхав до Франції, 1938 повернувся до Німеччини. Був співроб. козац. упр. мін-ва у справах окупов. сх. територій; від березня 1944 — нач. гол. упр. козац. військ у Німеччині. Виступав проти обʼєднання козац. військ зі ЗС Комітету визволення народів Росії А. Власова.

Рекомендована література

Літ. діяльністю почав займатися з 12-ти р. Перші статті опубл. 1891 у г. «Русский инвалид», згодом співпрацював з ін. газетами. Автор документал. кн. «На озере» (1895), «Донцы» (1896), «Атаманская памятка» (1900), «По Азии: Очерки Маньчжурии, Д. Востока, Китая, Японии и Индии» (1903); автобіогр. творів про революцію «На внутреннем фронте» (1921), «За чертополохом» (1922), «Всевеликое войско Донское» (1922), «Подвиг» (1932). Особливе місце у його творчості посідає історія Росії, якій присвяч. романи «Единая-неделимая» (1925), «Цесаревна. 1709–1762» (1933), «Екатерина Великая» (1935), «Цареубийцы (1 марта 1881 г.)» (1938) та ін. Світ. славу К. приніс перекладений 12-ма мовами 4-томний роман «От Двуглавого Орла к красному знамени, 1894–1921» (Берлін, 1921–22). У 1921–40 загалом опублікував понад 40 книг, перекладених 17-ма мовами. 28 травня 1945 інтернов. британ. військовиками і переданий рад. командуванню. Разом із групою колиш. білогвардійців страчений за вироком Військ. колегії Верхов. суду СРСР. 1997 Військ. колегія Верхов. суду РФ відмовилася реабілітувати К.
Шкаренков Л. К. Агония белой эмиграции. Москва, 1986.
Краснов Н. Н. Атаман Краснов в руках большевиков // Дон. 1992. № 1/2.
Сухих И. Генерал Краснов: пером и шашкой // Нева. 1994. № 3.
Скоропадський П. Спогади: (Кінець 1917 — грудень 1918 рр.). К.; Філадельфія, 1995.
Венков А. В. Краснов // Белые генералы. Ростов-на-Дону, 1998.
Марыняк А. В. Генерал-от-кавалерии П. Н. Краснов // Истор. портреты. Москва, 2003.
Смирнов А. А. Атаман Краснов. Москва; С.-Петербург, 2003.

Завантажити статтю

[1] Літ. діяльністю почав займатися з 12-ти р. Перші статті опубл. 1891 у г. «Русский инвалид», згодом співпрацював з ін. газетами. Автор документал. кн. «На озере» (1895), «Донцы» (1896), «Атаманская памятка» (1900), «По Азии: Очерки Маньчжурии, Д. Востока, Китая, Японии и Индии» (1903); автобіогр. творів про революцію «На внутреннем фронте» (1921), «За чертополохом» (1922), «Всевеликое войско Донское» (1922), «Подвиг» (1932). Особливе місце у його творчості посідає історія Росії, якій присвяч. романи «Единая-неделимая» (1925), «Цесаревна. 1709–1762» (1933), «Екатерина Великая» (1935), «Цареубийцы (1 марта 1881 г.)» (1938) та ін. Світ. славу К. приніс перекладений 12-ма мовами 4-томний роман «От Двуглавого Орла к красному знамени, 1894–1921» (Берлін, 1921–22). У 1921–40 загалом опублікував понад 40 книг, перекладених 17-ма мовами. 28 травня 1945 інтернов. британ. військовиками і переданий рад. командуванню. Разом із групою колиш. білогвардійців страчений за вироком Військ. колегії Верхов. суду СРСР. 1997 Військ. колегія Верхов. суду РФ відмовилася реабілітувати К.

[2] Шкаренков Л. К. Агония белой эмиграции. Москва, 1986.

[3] Краснов Н. Н. Атаман Краснов в руках большевиков // Дон. 1992. № 1/2.

[4] Сухих И. Генерал Краснов: пером и шашкой // Нева. 1994. № 3.

[5] Скоропадський П. Спогади: (Кінець 1917 — грудень 1918 рр.). К.; Філадельфія, 1995.

[6] Венков А. В. Краснов // Белые генералы. Ростов-на-Дону, 1998.

[7] Марыняк А. В. Генерал-от-кавалерии П. Н. Краснов // Истор. портреты. Москва, 2003.

[8] Смирнов А. А. Атаман Краснов. Москва; С.-Петербург, 2003.

Розмір шрифту

Краснов Петро Миколайович

Рекомендована література

Інформація про статтю