Гейзери

ГЕ́ЙЗЕРИ (ісланд. geysir, від geysa – ринути) – гарячі джерела, що періодично викидають воду і пар. Дія Г. відбувається в умовах сполучених резервуарів за участі проникаючих поверхневих вод на глиб. до 100–150 м, де функціонують гарячі гази і перегрітий водяний пар. Вода досягає т-ри кипіння і при падінні тиску у відкритих порожнинах перетворюється в пар, у результаті чого відбувається викид. Процес повторюється і набуває режиму ритмічності. Води з т-рою бл. 80–100 ⁰С несуть розчини хлоридів, бікарбонатів, значну кількість кремнезему, що відкладаються побл. Г. у вигляді кремнистих накипів (гейзеритів). Інколи у воді міститься борна кислота. Заг. мінералізація води становить бл. 1–3 г/л, рідко досягає 9–10 г/л. Г. розташовуються побл. чи у межах діяльності сучас. вулканів і пов’язані з постмагматич. гідротермами. Висота фонтанів досягає 30–60 м з ритміч. частотою виверження від хвилини до кількох місяців. Найбільший Г. Вайманґу у Новій Зеландії, що діяв протягом 1899–1904, викидав при кожному вивержені до 800 т води на вис. 460 м. Г. розповсюджені на Камчатці (Долина гейзерів, РФ), в Йєллоустонському парку (США), в Ісландії та Новій Зеландії.

А. Я. Радзивілл

Фотоілюстрації

Читати у файлі PDF