ГЛА́СНІСТЬ — українська калька специфічно російського терміну, що набув пошире­н­ня у 1860-х роках під час скасува­н­ня в Росії кріпосного права та проведе­н­ня значних судово-адміністративних реформ. Первісно означав спосіб веде­н­ня судових справ за участі громадськості, обі­знаність зацікавлених громадян із пере­бігом тої чи ін. справи та можливість висловитися з будь-якого конкрет. приводу. По­ступово термін набув ширшого значе­н­ня, ставши своєрід. замін­ником більш прийнятого у демократ. державах терміну «свобода слова». На від­міну, однак, від демократ. держав, де свобода слова гарантується законом, забезпечується держ. та громад. ін­ституціями і є органіч. елементом від­критого су­спільства, Г. в авторитар. Рос. імперії була лиш ерзацом свободи слова, примхою ліберал. володарів, не­стійкою, минущою і завжди обмеженою. Подібним чином спри­ймалася Г. і у СРСР після проголоше­н­ня М. Горбачовим 1986–87 курсу на «пере­стройку», в якій «Г.» і «демократизація» мали ві­ді­грати вирішал. роль. Непевність, частковість і, врешті, недо­статність «Г.», дарованої населен­ню керівниками КПРС та контрольов. комуніст. цензурою, спонукала демократ. сили у СРСР боротися за справжню свободу слова, яка формально була осягнута в 1990. Але й після скасува­н­ня цензури повноцін­на свобода слова ще далека від свого утвердже­н­ня на пострад. просторі, зокрема в Україні, — через заг. недороз­виненість громадян. су­спільства, брак від­повід. традицій, слабкість ін­ституцій, перед­усім — справді незалежної і компетент. судової системи тощо. Від­так вимоги «Г.» все ще можна почути в Україні, проте стосуються вони пере­важно часткових, цілком конкрет. питань і випадків і від­бивають не так від­сутність свободи слова в Україні, як труднощі її всебіч. утвердже­н­ня і повноцін. функціонува­н­ня.