ГНІВ — емоція, що виникає у людини при наявності пере­шкоди на шляху задоволе­н­ня потреби за умови психофізіологічної готовності до її подола­н­ня. Ч. Дарвін повʼязував екс­пресивні прояви Г. з під­готовкою організму людини до фіз. боротьби. У немовлят ця емоція виникає у від­повідь на обмеже­н­ня свободи рухів. Для пере­жива­н­ня Г. характерною є концентрація уваги, всієї псих. діяльності на обʼєкті, що його викликає. Сильний Г. призводить до втрати людиною здатності адекватно спри­ймати довкі­л­ля, перед­бачати наслідки власних дій і вчинків та контролювати їх. Г. належить до т. зв. фундам. емоцій. Його неконтрольовані мімічні прояви є вродженими і можуть бути описані таким чином: брови опущені і зведені так, що між ними зʼявляються вертикал. складки; верх­ні та нижні повіки напружені, через що очі здаються виряченими, або ж напружені нижні повіки під­німаються, а напружені верх­ні — опускаються; губи напружені і стулені так міцно, що ротова щілина нагадує пряму лінію, або ж куточки губ опущені; рот може бути квадратоподібно від­критим (як під час крику). Без­помилкове роз­пі­зна­н­ня Г. можливе лише за наявності всіх вказаних вище проявів; неповна його міміка спри­ймається неодно­значно. Інтенсивність пере­жива­н­ня Г. може коливатися від легкого роз­дратува­н­ня до шаленої люті.

Ф. Прокопович роз­глядав почу­т­тя або емоції як хвилюва­н­ня, що виникають унаслідок певних (реальних чи уявних) впливів. Джерелом почут­тів він вважав любов, що має дві властивості: бажати добра і не бажати зла. Від­повід­но до 1-го класу від­носив любов та прагне­н­ня, занепокоє­н­ня або тривогу, надію та впевненість, задоволе­н­ня, втіху, радість; до 2-го — ненависть, страх, роз­пач, Г., обуре­н­ня, смуток, сором, спів­чу­т­тя. Почу­т­тя 1-го класу від­ображають прагне­н­ня волі людини до чогось доброго, 2-го — її від­верта­н­ня від зла. Між ненавистю, Г., обуре­н­ням вбачав більше подібностей, ніж від­мін­ностей. Різницею вважав лише те, що ненависть може бути без Г., але Г. без ненависті не буває. На його думку, Г. та ненависть викликають одні й ті ж чин­ники, але Г. виникає тоді, коли щось виявляється шкідливим не для когось, а для нас самих. До особливих факторів збудже­н­ня Г. Ф. Прокопович від­носив ті, що повʼязані з насильством над людиною, заперече­н­ням її права на автентичність: зневагу з боку інших, радість інших з її горя, пере­шкоджа­н­ня «в досягнен­ні того, до чого ми прямуємо з особливим зуси­л­лям». Почу­т­тям, протилежним Г. та ненависті, Ф. Прокопович вважав спів­чу­т­тя.