Горський Олександр Костянтинович

ГО́РСЬКИЙ Олександр Костянтинович (псевд.: А. К. Горностаев, А. Остромиров, А. Горбов, Лучицкий А. К., Яхонтов; 18(30). 12. 1886, м. Стародуб Черніг. губ., нині Брян. обл., РФ — 24. 08. 1943, м. Тула, РФ) — філософ і поет. Закін. Черніг. семінарію (1906), Моск. духовну академію (1910). Під впливом вче­н­ня М. Федорова про подола­н­ня смерті як найвищої мети людства від­мовився від реліг. карʼєри. Від 1913 — в Одесі: викл. латини і рос. словесності в духов. семінарії та гімназії; одночасно — спів­роб. моск. ж. «Новое вино». Друкувався в одес. ж. «Южный музыкальный вестник» (1915–17), видав разом з І. Брихнічевим філос. зб. «Вселенское дело» (О., 1914, вып. 1). Від поч. 20-х рр. — у Москві. Заарешт. 10 січня 1929 і засланий у табори (1929–37). Повернувся до Москви, згодом пере­їхав до Калуги. Заарешт. удруге 1943. Пред­ставник християн. напряму рос. космізму. Автор філос. кн.: «Огромный очерк» (1924, не опубл.), «Смертобожничество» (1926, спів­авт.), «Н. Ф. Федоров и современ­ность: Очерки» (1928–33), «Перед лицом смерти: Л. Н. Тол­стой и Н. Ф. Федоров» (1928), «Рай на земле» (1929), поема «Высказывания и картины» (1935; усі — Харбін), «Преодоление Фауста» (1937, не опубл.); поет. зб. «Глубоким утром: Песнопения» (Москва, 1913), «Лицо эры» (1928), «Одигитрия» (1935; обидві — Харбін). Помер у Тульс. тюрем. лікарні. Реабіліт. посмертно.

Завантажити статтю