Вайсманнізм
ВАЙСМАННІ́ЗМ — один із напрямів еволюційного вчення. Ін. назва — неодарвінізм. В основі напряму, створ. нім. зоологом А. Вайсманном наприкінці 19 — на поч. 20 ст., лежить вчення про зародк. плазму. Це поняття займає центр. місце в концепції Вайсманна, присвяч. проблемам старіння та смерті. У теор. поглядах на спадковість та індивідуал. розвиток організмів вчений передбачив осн. принципи сучас. уявлень про хромосоми та гени як носії спадк. інформації. Дослідж. Вайсманна лягли в основу хромосом. теорії спадковості, сформульов. на поч. 20 ст. амер. вченим Т. Морґаном. Також Вайсманн передбачив існування поділу клітин. ядра. У працях «The Germ-plasm, a Theory of Heredity» («Зародкова плазма, теорія спадковості», 1893) та «The Evolution Theory» («Еволюційна теорія», 1904) він обґрунтував положення про те, що одноклітинні організми, які розмножуються шляхом поділу материн. клітини на 2 дочірні, є потенційно безсмертними. За Вайсманном, смерть виникла у процесі еволюції разом з появою багатоклітин. організмів. Останні, за його концепцією, складаються з 2-х різних субстанцій (плазм): тілесної (соми) і зародкової (ідіоплазми), яка потенційно безсмертна, тому що передається від покоління до покоління. Вайсманн категорично заперечував теорію франц. вченого Ж. Ламарка про можливість успадкування набутих ознак протягом життя. Він вважав, що зародк. плазма складається з ідантів (хромосомів клітин. ядра), утвор. з серій дрібніших структур — ідів, які містять у собі ще дрібніші одиниці — детермінанти, а останні — біофори. Осн. роль у визначенні спадк. особливостей організму належить ідам і детермінантам. Хроматин ядра, за Вайсманном, складається з різної кількості ідів, кожен з яких містить всю програму розвитку живого організму. Саме ід керує створенням нового організму, забезпечуючи подібність з батьками, тоді як детермінанти контролюють утворення певної частини організму. В основі концепції Вайсманна лежить положення про те, що всі особливості будови живих організмів можна пояснити з точки зору теорії Ч. Дарвіна про природ. добір, а тому немає необхідності визнавати будь-які внутр. тенденції до розвитку (див. Автогенез) — уявлення, якого дотримувався нім. вчений К. Неґелі. Концепція Вайсманна накреслює шляхи до пізнання механізмів спадк. мінливості. Згідно з цим вченням передаються по спадковості лише зміни, які відбуваються у детермінантах — спадк. одиницях статевих клітин. Ці зміни виникають у результаті амфіміксису (термін, введений Вайсманном на позначення типу статевого процесу в рослин, при якому відбувається злиття ядер 2-х неспоріднених статевих клітин) та за безпосеред. впливу зовн. факторів середовища на зародк. плазму. Вайсманн висловив припущення про лінійне розташування в хромосомах спадк. факторів (ідів) та їх поздовжнє розщеплення під час мітозу. Процес редукцій. поділу, зміст якого на той час ще не був зʼясований, Вайсманн пояснив безперервністю зародк. плазми: цей процес, який передує злиттю батьків. і материн. ядер, відбувається при будь-якому статевому розмноженні і саме він забезпечує безкінечну різноманітність спадк. ознак покоління.
Однак деякі погляди Вайсманна були помилковими. Зокрема, він вважав, що повний набір детермінантів знаходиться лише у статевих клітинах. За його термінологією всі хромосоми (іданти) тотожні за своїм складом, і у них багатократно повторюються однакові повні набори ідів, які містять усі біофори, кожен з яких визначає окремі властивості клітин, і детермінанти — частки зародк. плазми, які визначають спеціалізацію клітин, необхідних для розвитку організму. Також сформульовані Вайсманном теорія онтогенезу на основі припущення спадково-нерівних поділів та ускладнена ієрархія спадк. одиниць згодом були спростовані експерим. працями Е. Вільсона, Т. Морґана та ін.
У 2-й пол. 20 ст. деякі вчені т. зв. мічурін. напряму, апологетом якого був Т. Лисенко, оголосили В. антинаук. реакцій. доктриною. Однак псевдонауковою виявилась теорія, якої дотримувалися самі критики.
Рекомендована література
Завантажити статтю
