Відчуття

ВІДЧУТТЯ́ — процес від­ображе­н­ня мозком людини властивостей предметів і явищ обʼєктивної дійсності, які без­посередньо впливають на органи чуття. Виникає субʼєктив. образ обʼєктив. реальності, який є від­носно правил. від­битком окремих властивостей предметів і явищ. В. соціально об­умовлене і концептуально навантажене в процесі пі­зна­н­ня; є джерелом первин. ві­домостей про обʼєктив. світ, тому ви­ступає початк. етапом процесу пі­зна­н­ня. У трактуван­ні від­ноше­н­ня предмета і його В. у варіантах теорії пі­зна­н­ня існують принципові роз­біжності. Так, реаліст. теорії пі­зна­н­ня стоять на позиції незалежності обʼєкта від В. Субʼєктив. ідеалізм роз­глядає предмет як по­єд­на­н­ня багатьох В. і об­умовлює його існува­н­ня самим актом В. (Дж. Берклі, Е. Мах). Пере­більше­н­ня ролі В. у процесі набу­т­тя знань характерне для сенсуалізму та емпіризму, заперече­н­ня значе­н­ня В. у пі­знан­ні світу властиве раціоналізму. Психобіол. природу В. ви­вчають фізіологія та психологія, ви­значаючи В. як процес без­посереднього від­ображе­н­ня живою істотою навколиш. світу і самої себе органами чуття. Процес В. складається з рефлектор. дій, фізіол. основою яких є нерв. процеси, які виникають унаслідок впливу на органи чуття певних по­дразників. Органи чуття живого організму — аналізатори, які роз­різняють і ви­окремлюють енергію за різновидами: зоровий аналізатор — світлову енергію; слуховий — звуки, які пере­даються колива­н­нями повітря; смаковий і нюховий — біол. та хім. властивості речовини; дотикові і шкірні — теплові, мех. властивості предметів, що викликають появу В. Аналізатори складаються з рецептора (органа чуття), який ви­окремлює світло, запах, звук або ін. властивості енергії; провід. шляху до центр. частини та центр. частини аналізатора, в якому містяться його ядро, тобто скупче­н­ня чутл. клітин, оточених роз­сіяними поза ядром клітинами. Ці клітини, за дослідж. І. Па­влова, здійснюють грубий, а саме ядро — тонкий аналіз і синтез збуджень, що надходять від рецептора. Роз­сіяні клітини від­різняють мелодію від шумів, нечітко роз­різняють кольори, запахи, а ядро диференціює по­дразники за особливостями, якістю та інтенсивністю. Органічні поруше­н­ня будь-якої частини аналізатора — периферій., провід­ної, або центральної — спричинюють від­повід­ну сліпоту, глухоту, втрату нюху, смаку тощо. У випадку поруше­н­ня лише центр. частини є від­чу­т­тя світла, звуку чи запаху, але виникає неро­зумі­н­ня почутого, побаченого. Залежно від міри опосередкува­н­ня контакту органів чуття з по­дразниками роз­різняють контактну (дотикову, смакову, больову) і ди­станц. (зорову, слухову, нюхову) чутливість. За місцем роз­ташува­н­ня рецепторів в організмі (на поверх­ні, в мʼязах і сухожи­л­лях, внутр. органах) роз­різняють екс­тероцептивні (зорові, слухові, нюхові, смакові), інтероцептивні (голод, спрага, втома) та про­пріоцептивні (кін­естетичні та статичні) В. Виділяють також температурні В., які належать до функціонува­н­ня особл. температур. аналізатора, що здійснює терморегуляцію і теплооб­мін організму з довкі­л­лям.

Завантажити статтю