БОНДАРЕ́НКО Борис Іванович (24. 06. 1938, Запоріж­жя — 29. 12. 2020, Київ) — фахівець у галузі порошкової металургії і композиційних матеріалів. Доктор технічних наук (1982), професор (1995), член-кореспондент НАНУ (1992), академік НАНУ (2006). Заслужений діяч науки і техніки України (2008). Державна премія України в галузі науки і техніки (2007). Закін. Київ. політех. ін­ститут (1960). Від 1961 працював в Ін­ституті газу НАНУ: інж. (1961–63), ст. інж. (1966–69), м. н. с. (1969–72), ст. н. с. (1972–83), зав. лаб. (1983–86), засн. та завідувач від­ділу газотерм. процесів (1986–99), заст. дир. з наукової роботи (1999–2002), від 2003 — директор Наукові дослідже­н­ня у галузі термодинаміки й технології терм. процесів гетероген. систем. Гол. напрям діяльності Б. — ви­вче­н­ня фіз.-хім. основ взаємодії металів та їхніх оксидів зі складними газ. системами. Зробив внесок у теорію й технологію від­новле­н­ня металів, одержа­н­ня технол. атмо­сфер на основі природ. газу. Роз­робив теорію й технологію від­новле­н­ня металів, одержа­н­ня та хімікотерм. обробле­н­ня метал. та кераміч. порошків, створив наук. школу. За­пропонував технологію одержа­н­ня терморозщепленого графіту й виробів із нього. Під його керівництвом роз­роблено технології та терм. устаткува­н­ня для виробництва губчастого заліза, високо­якіс. заліз. порошку, хімічно актив. нікелевого порошку; вдосконалено технології одержа­н­ня нікелю на комбінаті в Моа-Бей (Куба) та Норильську (РФ), створ. виробництво високо­якіс. заліз. порошку на Сулінському металург заводі (Індія), високо­якісної заліз. губки, порошку, виробництво терморозщепленого графіту та ін.