КОСИ́НСЬКИЙ Володимир Андрі­йович (13(25). 08. 1864, с. Дорошівка (за іншими даними — хутір Янків) Глухівського пов. Чернігівської губернії, нині Ямпільського ра­йону Сумської обл. — 05. 11. 1938, Ри­­ґа) — економіст, статистик, громадсько-політичний діяч. Академік Академії наук УРСР (1918). Належав до геть­­манського роду. Закінчив Глухівську прогімна­­зію, класичну гімназію в Новгороді-Сіверському (нині Чернігівської обл., 1883), фізико-математичний (1888) і юридичний (1892) факультети Московського університету, де був залишений професорським стипендіатом на кафедру політ­економії і статистики. 1895–98 працював у бібліотеках й архівах Парижа, Лондона, Берліна, Дрездена. 1900 захистив магістерську дисертацію «Уч­­ре­­ждения для мелкого кредита в Германии. Их история в связи с некоторыми сторонами эко­­но­­мической жизни этой страны», 1907 — докторську дисертацію із політ­економії «К аграрному во­просу. Крестьянское и помещичье хозяйство». Автор концепції «роз­капіталізації» великої земельної власності та пере­дачі землі тру­­довим сімейним господарствам. Від 1901 — адʼюнкт-професор, від 1903 — професор Ризького політехнічного ін­ституту. Звільнений за публічну критику місцевого земельного устрою. Від 1904 — виконувач обов'язків екс­траординарного професор кафедри поліцейського права, від 1905 — декан юридичного факультету Новоросійського університету в Оде­­сі.

Дотримувався ліберальних по­глядів, засуджував єврейські погроми. Брав участь у під­готовці проекту кон­ституції Росії. 1905 входив до нелегального Академічного союзу професорів, що намагався протидіяти консе­рвативному університетському статуту 1884. Пере­бував під негласним на­глядом поліції. 1908 звільнений з посади і притягнутий до кримінальної від­повід­альності за звинуваче­н­ням у потуран­ні без­порядкам (виправ­даний через недоведеність зви­­нуваче­н­ня). Від 1909 — ординарний професор кафедри політ­економії сільськогосподарського від­діле­н­ня Київського політехнічного ін­ституту. Також читав лекції з історії та теорії політ­економії у Київському комерційному ін­ституті, згодом обраний професором Університету св. Володимира у Києві. 1910 вступив до Українського наукового товариства. 1913–14 — у науковому від­ряджен­ні у Німеч­чині, Австрії, Швейцарії. Під час 1-ї світової війни неодноразово ви­ступав на захист українського населе­н­ня Га­­личини від дій російської влади. Після Лютневої революції 1917 працював у Головному земельному комітеті при Міністерстві землеробства Тимчасового уряду та Лізі аграрних реформ. У серпні 1917 обраний членом Української Центральної Ради від російської національної меншини (член партії кадетів). Під­тримував реалізацію по­­ложень Тимчасової ін­струкції Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду в Україні від 4(17) серпня 1917, оскільки вважав її базою національно-політичного від­родже­н­ня України (при цьому ви­ступав проти проголоше­н­ня її незалежності). За часів Української Держави був товаришем Міністра (за­ступником) і Міні­стром праці; брав участь у роботі під­комісій при Комісії для виробле­н­ня законо­проекту про заснува­н­ня Української академії наук. Від грудня 1918 — директор По­стійної комісії по ви­учуван­ню народного господарства Української академії наук, голова кафедри економії сільського господарства при 3-му від­ділі Української академії наук.

14 грудня 1918 разом із декількома іншими міністрами Української Держави під­писав документ про скла­да­н­ня повноважень і пере­да­н­ня влади Директорії УНР. На­прикінці 1918 — на початку 1919 оголошений поза законом. У червні 1919 після клопотань В. Вернадського, А. Кримського та професорів Київського політехнічного ін­ституту перед головою Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки Х. Раковським від­новлений у громадянських правах. Повернувся до роботи в Українській академії наук і Київському політехнічному ін­ституті. Від вересня 1919 — пред­ставник Української академії наук при Київському обласному військово-промисловому комітеті. 1921 від­ряджений для чита­н­ня лекцій і проведе­н­ня досліджень у Камʼя­­нець-Подільський ін­ститут народного освіти. Емігрував до Польщі. 1922 пере­їхав до Праги, де викладав у Російському ін­ституті сільськогосподарської кооперації, Російському народному університеті, Вищо­­му комерційному ін­ституті, на Російському юридичному факультеті при Карловому університеті; також читав лекції з політ­­економії в Українській господарській академії у Подєбрадах. Від 1928 — професор кафедри політ­економії Латвійського університету; водночас від 1931 працював у Російському ін­ституті університетських знань (обидва — Риґа). Як член Російської академічної групи в Німеч­чині (1929) брав участь в організації публічних лекцій російською і німецькою мовами.