Біженці

БІ́ЖЕНЦІ — особи, які залишили країну свого по­стійного прожива­н­ня внаслідок пере­слідувань, політичних, релігійних, військових або інших над­звичайних об­ставин. У між­нар. праві поня­т­тя «Б.» виникло після 2-ї світової війни. Діє Конвенція про статус Б. (1951), за якою до цієї категорії від­несено також «пере­міщених осіб», тобто осіб, які були вислані або насильно вивезені німцями під час 2-ї світової війни з країн, де вони по­стійно проживали.

Зокрема з України на каторжні роботи до Німеч­чини вивезено 2,4 млн осіб (1946 внаслідок репатріації повернулися понад 1,65 млн осіб, з яких більш як 460 тис. — військовополонені). Протокол про статус Б. (1967) поширив дію Конвенції 1951 й на тих осіб, які стали Б. після 1951, тобто до цієї категорії належали втікачі з країн «соціалістичного табору»; згідно з резолюцією ГА ООН 319(4) від 3 грудня 1949 утворено Упр. Верхов. комісара у справах Б. (УВКБ) ООН (1 січня 1951). Рад. Союз не при­єд­нався до на­званих між­нар. актів і не брав участі в роботі УВКБ ООН. Незалежна Україна також не при­єд­налася до Конвенції про статус Б. 1951 та Протоколу 1967, але причини не­при­єд­на­н­ня були не ідеолог. чи політ. характеру, як у СРСР, а насамперед економічного. Багато положень на­званих між­нар. актів уже за­старіли й не від­повід­ають го­стрій міграц. реальності сучасності, коли набрала мас. характеру мімікрія під Б. тих мі­грантів, які залишають свої країни не в результаті політ. ре­пресій, війн чи ін. над­звичай. подій, а через пере­населе­н­ня та з екон. причин.

Заг. кількість Б. у світі становила на 1993 18 млн осіб. ВР України 24 грудня 1993 прийняла Закон «Про Б.». Положе­н­ня його значною мірою від­повід­ають Конвенції про статус Б. 1951 та ін. між­нар. документам. Україна спів­працює з УВКБ ООН, від 1994 в Україні функціонує його пред­ставництво. Виріше­н­ня практ. зав­дань щодо викона­н­ня Закону України «Про Б.» покладено на Упр. міграцій у складі Держ. комту у справах національностей і міграцій та місц. органи міграц. служби (упр., від­діли) в уряді АР Крим, обл., Київ. та Севастоп. міських держ. адміністраціях. В Україні перші Б. зʼявилися на­прикінці 80-х рр. 20 ст. унаслідок між­нац. конфліктів у Закавказ­зі та Серед. Азії. Найбільший потік Б. спричинений воєн. діями у Придністровʼї, коли влітку 1992 пд.-укр. регіони прийняли понад 60 тис. Б., з них понад 50 тис. — Одес. обл. Восени 1992 осн. маса Б. із Придністровʼя залишила Україну. В на­ступні роки офіційно зареєстрована кількість Б. в Україні була не­значною (станом на 1 квітня 1997 — 1386 осіб). Б. — пере­важно громадяни Афгані­стану (понад 85 %), а також громадяни афр. країн та пред­ставники ін. народів. Станом на 1 січня 2002 зареєстровано 2983 Б., зокрема з країн Азії — 2405 (80,6 %), Африки — 340 (11,4 %). Однак, за оцінками екс­пертів, реал. чисельність нелегал. мі­грантів значно пере­вищує число офіційно зареєстрованих Б. (у 10–12 разів). У 2-й пол. 20 ст. Б. стали вагомою і по­стій. складовою світ. міграц. руху.

А. Л. Перковський

У юрид. ро­зумін­ні Б. є лише ті особи, яким офіційно надали такий статус держ. органи певної країни. В Україні статус Б. надається у від­повід­ності до Закону «Про Б.», що був прийнятий ВР України 24 грудня 1993. Він установлює правові, екон. та організац. гарантії захисту прав осіб, які вимушено залишили державу свого громадянства або країну по­стій. прожива­н­ня. Термін «Б.», по­даний у від­повід­ному укр. законі, дуже близький до ви­значе­н­ня цього поня­т­тя у між­нар. Конвенції 1951 про статус Б. У ст. 1 Закону України «Про Б.» за­значається: «Під терміном “Б.” ро­зуміється іноземець (іноз. громадянин чи особа без громадянства), який унаслідок об­ґрунтованих побоювань стати жертвою пере­слідувань за ознаками раси, національності, ставле­н­ня до релігії, громадянства, належності до певної соц. групи або політ. пере­конань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого по­стійного прожива­н­ня), й не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок за­значених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, ви­значених цим Законом, прийнято ріше­н­ня про на­да­н­ня йому статусу біженця».

Закон «Про Б.» ви­значає умови, за яких надається або не надається статус Б. Пере­шкодою до набу­т­тя статусу Б. у нашій державі ви­ступають такі чин­ники: а) якщо у державі, громадянином якої є особа, забезпечуються права та обовʼязки, повʼязані з громадянством; б) якщо особа вчинила злочин проти світу, проти людства і людяності, воєн­ний злочин; в) якщо особа вчинила злочин неполіт. характеру за межами України; г) якщо до прибу­т­тя в Україну вона вже пере­бувала в державі, де могла отримати притулок чи статус Б. Практика за­стосува­н­ня цього Закону показує, що найбільше про­блем виникає під час його реалізації, коли особа, яка претендує на статус Б., прибула в Україну через третю країну. Часто в Україну прибувають мі­гранти через ін. країни СНД, де вони могли б просити статус Б., але цього не зробили. Такі особи, використовуючи «про­зорість» кордонів України з країнами СНД та геогр. близькість України до Заходу, від­дають пере­вагу саме нашій державі. Даний правовий акт ви­значає правовий статус Б. в Україні, його права та обовʼязки. Б. надаються права на трудову діяльність, на при­дба­н­ня у власність майна, на отрима­н­ня мед. допомоги, на одержа­н­ня грош. допомоги, пенсії, на на­вча­н­ня, на користува­н­ня на­дба­н­нями культури тощо в порядку, перед­бач. законодавством України для іноземців.

Разом із тим Б. мусить дотримуватися Кон­ституції та законів України, виконувати ріше­н­ня й роз­порядже­н­ня органів держ. виконав. влади та місц. самоврядува­н­ня. Перші свідоцтва Б., що від­повід­али вимогам цього Закону, держ. органи України видали у березні 1996. На поч. 1999 в Україні мали офіц. статус Б. понад 3 тис. осіб. Серед них найбільше вихідців з Афгані­стану — курдів, тамілів. За­провадже­н­ня положень Закону «Про Б.» перед­бачає певні матеріал. витрати, що в умовах дефіциту держ. бюджету призводить до невикона­н­ня певних положень, зокрема про виплату матеріал. допомоги Б., про створе­н­ня пунктів тимчас. роз­міще­н­ня Б., про на­да­н­ня їм тимчас. житла тощо. Деякі положе­н­ня цього Закону не узгоджуються з ін. законодав. актами України, напр., із Законом «Про пенсійне забезпече­н­ня» (1992). Якщо в Законі «Про Б.» перед­бачається зобовʼяза­н­ня держави про виплату пенсій для Б., то Закон «Про пенсійне забезпече­н­ня» такої норми не перед­бачає. Крім того, від­сутність в Україні закону про ім­міграцію робить деякі стат­ті Закону «Про Б.» недіє­здатними. Це потребує пере­гляду норм законів та їх узгодже­н­ня як між собою, так і з реал. можливостями держави. Про­блеми Б. в Україні почали досліджувати на поч. 90-х рр. 20 ст. Цим пита­н­ням присвяч. роботи Л. Ази, С. Пирожкова, І. Прибиткової, О. Малиновської, А. Ручки та ін.

М. О. Шульга

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю