Автобіографія

АВТОБІОГРА́ФІЯ (від авто… і грец. bιός — життя, γράϕω — пишу) — літературний жанр; твір, темою якого є життя самого автора. А. від­різняється від таких літ. форм, як щоден­ник і мемуари (в остан­ніх більше уваги приділяється спогадам про людей, з якими автор зу­стрічався, подіям, свідком яких він був). Крім того, в А. чіткіше простежується прагне­н­ня узагальнити події та факти влас. життя, під­порядкувавши їх певній автор. концепції, надавши творові ідейно-худож. цілісності. А. видат. письмен­ників — важливе джерело ві­домостей про них і про духовне життя су­спільства певної доби. Т. Шевченко з повним правом від­значав у А.: «Історія мого життя — частина історії моєї батьківщини». Пі­знавальну та істор.-культурну цін­ність мають А. укр. письмен­ників: І. Нечуя-Левицького, І. Франка, В. Стефаника, В. Самійленка, О. Кобилянської та ін. А. у ширшому значен­ні називають автобіогр. твори, у сюжетну основу яких покладено реальні події життя самого письмен­ника. Цей жанр у світ. літературі має довгу низку класич. зразків (Ю. Цезар, Ж.-Ж. Руссо, Й.-В. Ґете, О. Герцен, Л. Тол­стой). В укр. літературі першим таким твором було «Поученіє» Володимира Мономаха. Автобіогр. твори досить поширені в укр. літературі 19–20 ст.: повість Т. Шевченка «Художник», низка оповідань І. Франка, присвяч. дитинству, повість О. Довженка «Зачарована Десна», поема М. Рильського «Мандрівка в молодість», цикл поезій М. Бажана «Уманські спогади», повість В. Сосюри «Третя Рота», роман І. Жиленко «Homo feriens» та ін. Автобіогр. творами можна вважати й ліричні поезії, поштовхом до написа­н­ня яких стала певна подія в житті письмен­ника. Осмисле­н­ня її або навіть емоц. реакція на неї, транс­формована в худож.-образ. системі поезії («Я бачила, як ти хиливсь додолу» Лесі Українки, «Земля» Л. Первомайського) значно доповнюють уявле­н­ня читача про жит­тєвий шлях автора, його особистість. (Див. також Біографія).

Завантажити статтю