Агітфільм

АГІТФІ́ЛЬМ — різновид радянського кіномистецтва, ефективний засіб агітації. Виник у 1917–20 рр., коли було створ. бл. 80 таких стрічок. За змістом і формою — політично загостр. ігровий фільм-плакат, пропагандист. характеру; пере­важно короткометраж., близький до кінолистівок, кіномонтажів-компіляцій із хронік. вставками тощо. Жанровий діапазон — від трагедії до го­строї сатири. В А. знімали реал. учасників рев. подій, по­єд­нували гру акторів і не­профес. виконавців. Їх демонстрували в кінотеатрах, на вулицях, у парках тощо; використовували у роботі агітпароплавів і агітпоїздів. В Україні А. випускали кіновидавництво «Червона зірка» (Київ) та політвід­діл 41-ї дивізії (Одеса). Більшість стрічок присвяч. Червоній армії («Червоні по білих», «Червоноармійцю, хто твій ворог?», «Хай живе Червона Армія!», «Червоний командир»). Фільми «Митько-бігунець», «Паразит», «В царстві ката Денікіна» від­ображали події 1917–18-х рр. В А. «Той, що про­зрів», «Єдина світова республіка праці», «Братерський союз міста і села», «Два світи», «Перше травня» пропагувалися зміни в психології людини старого світу, нові сусп. від­носини. Створювалися А. на антиреліг. та санітарно-освітні теми. Сценарії для А. писали І. Леонідов, М. Кольцов, М. Наумов, Г. Тасін, Л. Нікулін, О. Вознесенський, Б. Леонідов, З. Тулуб, Я. Ядов, Н. Анін, Л. Замковий, Е. Пухальський, А. Луначарський, О. Серафимович, В. Маяковський. Серед реж.-по­становників А. — М. Бонч-Томашевський («Це буде остан­ній і вирішальний бій», «Мир хатам — війна палацам», «Пов­станьте, гнані і голодні!», «Слухайте, брати!»), М. Вернер («Все для фронту», «Радянські ліки»), А. Лундін («Всевобуч», «На допомогу Червоному Харкову», «Квіти на каменях», «Революційний тримайте крок»), М. Салтиков («Ми пере­можемо», «Голод і боротьба з ним», «Від темряви до світла»). На поч. 30-х рр. поширився різновид А. — агіт­пропфільм, герої якого — робітники: металурги, залізничники, шахтарі, ударники виробництва. Серед ігрових А., по­ставлених в Україні, — «Накип» («Буйні паростки», 1930, реж. Л. Луков), «Вогні Бес­семера» (1931, реж. Є. Косухін, П. Коломойцев) та ін. З роз­витком кіно і, зважаючи на худож. недосконалість А. (схематичність, дидактичність), їх випуск від 1938 фактично припинено. Характеристика кіно­стрічки як А. вказувала на її прямолінійність і примітивізм. Негативне ставле­н­ня до А. посилюється після того, як цей вид агітації почали використовувати у фашист. Німеч­чині. У роки 2-ї світової війни у СРСР зʼявилися А. антифашист. спрямува­н­ня: «Бо­йові кінозбірники». Укр. кінемато­графісти під­готували 9-й вип. (1942), що складався з трьох кіноновел: «Квартал № 14» (реж. І. Савченко), «Сині скелі» (реж. В. Браун), «Маяк» (реж. М. Донськой). За кордоном ві­домі випадки і позитив. зверне­н­ня до досвіду А. Так, напр., великий резонанс мали стрічки Уряду нар. фронту у Франції та країн антигітлерів. коаліції, пропагандист. короткометражки Лат. Америки, Італії, Японії 60– 70-х рр. тощо. У сучас. кінемато­графії естетику А. роз­винуто у фільмах з яскраво вираженою політ. й соц. спрямованістю. Це здебільшого худож.-публіцист. докум. стрічки, випущені студіями хронік.-докум. і наук.-популяр. фільмів.

Завантажити статтю