Агностицизм

АГНОСТИЦИ́ЗМ (від грец. ἄγνωστος — не­знаний) — термін, що по­значає непі­знаваність Бога або світу. Роз­різняють релігійний та епістемологічний агностицизм. Цей термін вперше вжив 1869 Т. Г. Гакслі у релігійному значен­ні. Його використовували для по­значе­н­ня по­гляду, від­повід­но з яким не можна в принципі ані довести, ані спростувати існува­н­ня Бога. Агностики від­різнялися від те­їстів і ате­їстів, позаяк і перші, й другі трималися по­гляду, що ми з певністю можемо знати, що Бог існує або що Бог не існує. 

Пита­н­ня про існува­н­ня Бога та суперечка навколо того, чи можна раціональними засобами довести існува­н­ня Бога, проходить крізь усю середньовічну християнську теологію (досить згадати про пʼять способів доведе­н­ня Бога Т. Аквінським). У новочасній філософії всі попередні способи доведе­н­ня Бога під­дані критиці: і онтологічне доведе­н­ня буття Бога, що спирається на наявність у людей поня­т­тя або ідеї Бога, і доведе­н­ня, що ґрунтується на особливостях світу. Проте виявилося, що спростува­н­ня традиційних способів доведе­н­ня буття Бога ґрунтувалося на засадах, що мали епістемологічну природу — тобто, та чи інша від­повідь на це пита­н­ня залежала від від­повіді на те, що таке зна­н­ня? Що та як ми можемо пі­знавати? На­приклад, критика існува­н­ня Бога з боку британського філософа Д. Гʼюма базувалася на його тверджен­ні про непі­знаваність суб­станцій, а від­повід­но він заперечує і таку абсолютну суб­станцію, якою вважали Бога (тобто суб­станції, існува­н­ня якої залежить лише особисто від неї — Бог як causa sui). Так само критика традиційних доведень існува­н­ня Бога Е. Кантом побудована на його теорії пі­зна­н­ня. 

Фактично і новочасних, і сучасних філософів з по­гляду ставле­н­ня до про­блеми існува­н­ня Бога можна поділити на агностиків, релігійних філософів та ате­їстів (про те, як у сучасній філософії роз­глядається пита­н­ня існува­н­ня Бога (див. Філософія релігії). Отже, релігійний агностицизм пере­важно повʼязаний з епістемологічним і ґрунтується за­звичай на його засадах. 

У теорії пі­зна­н­ня (епістемології) пита­н­ня про можливість пі­зна­н­ня світу є одне з важливих. Залежно від того, як філософи від­повід­ають на це пита­н­ня, їх часто «упаковують» у такі позиції: абсолютизм, скептицизм, релятивізм, агностицизм. Але такий поділ занадто спрощений, бо більшість видатних філософів не є «чистими» типами, оскільки по­єд­нують у собі певні елементи кожної із на­званих позицій. Коректніше говорити про на­звані позиції як певні тенденції, що справді можна виявити в окремих філософів. Перед­усім говорять про скептицизм Д. Гʼюма, і для цього його епістемологія дає певні під­стави. Але вкрай рідко можемо зна­йти філософа, який би стояв на тому, що світ є непі­знаваним, що жодне твердже­н­ня не є істин­ним — такому філософу можна сказати, що він взагалі нічого не може стверджувати (бо ж, висловлюючи твердже­н­ня «світ є непі­знаваним», він вважає це своє твердже­н­ня істин­ним). Отож, агностицизм — це термін, з допомогою якого по­значають певні аспекти чи тенденції, що їх іноді приховано (імпліцитно) містить у собі певна філософія. Пере­важно скептицизм або релятивізм як складова частина теорії пі­зна­н­ня дають привід кваліфікувати по­гляд філософа як агностицизм. (Див. Епістемологія).

Завантажити статтю