Азовське море

АЗО́ВСЬКЕ МО́РЕ – одне із середземних морів Атлантичного океану, сполучене з Чорним морем вузькою Керченською протокою. Омиває тер. України, зокрема Донец., Запоріз., Херсон. областей та АР Крим, на Сході – РФ. Пл. 39,1 тис. км², об’єм води 290 тис. км³, середня глибина 7,4 м, макс. – 14 м. Найбільша протяжність від Арабатської Стрілки до дельти Дону – 380 км, найбільша ширина з Пн. на Пд. – 200 км. Довжина берег. лінії 2686 км. Рельєф дна дуже рівний. У центр. частині моря глибина становить 10– 13 м, 43 % площі займає зона глибин від 5 до 10 м, усе інше – вузька прибережна смуга до ізобати 5 м. А. м. – наймілкіше і найменше море на Землі. Береги здебільшого положисті, лише в пд. частині береги Керченського і Таманського півостровів підвищені. Зх. берег – Арабат. Стрілка, завдовжки 110 км, завширшки від 0,3 до 5 км, яка відділяє від А. м. затоку Сиваш. На пн. узбережжі чимало піщаних кіс, які утворюють мілководні затоки – Утлюцьку, Обитічну, Бердянську, Білосарайську. Найбільша затока – Таганрозька, яка глибоко входить у суходіл на сх. узбережжі моря – широкі плавні з багатьма лиманами. Осади на дні м’які, пухкі; характерна значна кількість черепашника. Клімат континентальний, найяскравіше виражений у пн. частині моря, для якої характерні холодна зима й сухе жарке літо. Зима холодна, відносно суха, з переважанням сильних пн.-сх. і сх. вітрів. Середня т-ра у прибереж. смузі в січні від –1 °С на Пд. до –6 °С на Пн., у липні – від +23,5° до +24,5 °С. Опади – 300–500 мм/рік. У море впадають дві великі ріки – Дон і Кубань. Загалом циркуляція вод моря має циклічний характер. Течії нестійкі і спричинюються вітрами. Середня швидкість вітр. течій становить 10–20 см/с. Т-ра води влітку досягає +24°, +25 °С з макс. значенням біля берегів – до +32 °С. Узимку т-ра води знижується до –0,8°, –1,0 °С. Лід утворюється щорічно, його товщина залежить від суворості зими. За середньоріч. даними, льодовий покрив займає 29 % заг. пл. моря. А. м. належить до солонуватовод. басейнів. Найбільший вплив на зміну середньоріч. солоності вод мають річкові стоки Дону й Кубані. Міжрічні зміни серед. солоності досягають 0,7–1,0 ‰, багаторічні – 4,3 ‰ і мають нерегуляр. характер. Середня солоність вод дорівнює 11,4 ‰ і має тенденцію до збільшення. Обсягом річк. стоку зумовлені сезонні (до 30 см) і міжрічні (до 70 см) зміни рівня моря. Значнішими є короткочасні зміни рівня, викликані згінно-нагін. явищами. У Таганроз. затоці такі зміни рівня перевищують 2 м, на сх. узбережжі під час тривалих сильних зх. вітрів сягають 4–5 м. Добре виражені коливання сейшового характеру; у Таганроз. затоці амплітуда одновузлової сейші становить 25–35 см. Найбільша висота хвиль під час шторм. вітрів 2,5 м, звичайна висота – під час сильних вітрів – 0,5–1,0 м. Улітку часто спостерігаються штилі.

А. м. – важл. транспортна магістраль. З’єднане Волго-Дон. каналом з Каспій., Білим і Балтій. морями. Гол. порти: Маріуполь, Бердянськ (обидва – Україна), Таганрог, Ростов-на-Дону, Єйськ (усі – РФ). Узбережжя А. м. – район рекреації: тут функціонують санаторії, будинки відпочинку, турбази. На дні моря виявлено великі запаси нафти, природ. газу, заліз. руди. А. м. – один із важливих рибогосп. регіонів. Пром. риби – осетрові, судак, лящ, хамса, тюлька. Екол. ситуація відзначається стійкою тенденцією до збільшення забрудненості моря нафтопродуктами, фенолами, важкими металами. Середньорічна концентрація хлорорган. пестицидів у воді остан. часом зросла у понад 5 разів. Вплив забруднюв. речовин позначився на видовому складі та чисельності планктону, донних тварин, пром. риб. Збільшення солоності призвело до актив. проникнення в море середземномор. і водночас до значного зменшення представників прісновод. і солонуватовод. фауни та флори. Наприкінці 1980-х рр. в А. м. з’явився атлантичний вселенець – гребневик (подіб. до медузи). Масовий розвиток цього хижака на поч. 90-х рр. призвів майже до повного припинення промислу хамси, істотного зниження пром. ресурсів. А. м. потребує термінових та ефективних заходів щодо його охорони.

Літ.: Добровольский А. Д., Залогин Б. С. Моря СССР. Москва, 1982; Огульчанский А. Я., Михайличенко В. И. По морю Азовскому: Путеводитель. Дн.; Ростов-на-Дону, 1983; Даен Л. А. Азовское море. К., 1984; Соловьев А. И. Голубые дороги Азова: Путеводитель. Дн.; Ростов-на-Дону, 1985; Биология Черного и Азовского морей: Указ. лит. за 1917–1977 годы. О., 1985–89. Вып. 1–9; Те ж саме: Указ. лит-ры за 1978–1987 годы. О., 1990–92. Вып. 1–6; Суховей В. Ф. Моря Мирового океана. Ленинград, 1986; Шнюков Е. Ф., Цемко В. П. Азовское море. К., 1987; Мороз С. А., Митропольский А. Ю. Региональный геомониторинг в решении актуальных проблем экологии внутренних морей // Филос. пробл. соврем. естествознания. К., 1990. Вып. 73; Сиротенко А. І., Чернов Б. О., Плахута В. Я. Географія Української РСР: природні комплекси Чорного і Азовського морів // Рад. шк. 1991. № 3; Кукса В. Южные моря (Аральское, Каспийское, Азовское и Черное) в условиях антропогенного стресса. С.-Петербург, 1994; Состояние биологических ресурсов Черного и Азовского морей. Керчь, 1995.

Ю. Ф. Безруков, М. П. Булгаков