Анімізм

АНІМІ́ЗМ (від лат. anima, animus — душа, дух) — віра в існува­н­ня душ і духів, які керують людьми, тваринами, предметами, явищами природи, небесними світилами тощо. Душа — суб­станція окремої істоти або предмета, дух існує само­стійно, має широку сферу дії і здатний впливати на все суще. Термін «анімізм» увів у науковий обіг німецький учений 18 ст. Ґ.-Є. Шталь. Наслідуючи Арістотеля, він вважав, що душа — основа всіх жит­тєвих процесів, головний чин­ник життя тіла. Пред­ставник еволюційної школи в історії культури та етно­графії Е. Тейлор у праці «Primitive Culture» («Первісне су­спільство», 1871) за­стосував цей термін у двоякому значен­ні: віра в духів і початковий етап становле­н­ня релігії. На думку Тейлора, А. — це сутність первісної релігії, її «мінімум», зародок, з якого роз­винулися всі релігійні вче­н­ня до найбільш складних та витончених. Його теорія широко використовувала як порівняльний метод, так і метод пере­житків, суть якого в можливості від­творе­н­ня живої дійсності далекого минулого на під­ставі архаїчних форм матеріальної культури, стародавніх звичаїв та обрядів, вірувань та забобонів. Згідно з теорією Е. Тейлора, дикун ро­зумів душу як свого двійника всередині тіла. Це була спроба пояснити такі загадкові для нього явища, як сон, хвороби, галюцинації, смерть. Подібні уявле­н­ня виникали у первісної людини й при спо­гля­дан­ні своєї тіні. Так від­бувалася персоніфікація неживої природи, тварин­ного і рослин­ного світу, народжувалася віра в пере­селе­н­ня душ. Прихильниками концепції Е. Тейлора були Г. Спенсер, Ш. Летурно, Ф. Боас, В. Буссе, С. Рейнах, Ф. Джевонс, Г. Вілкенс, А. Брос тощо. Але теорія А. мала і своїх опонентів; є вони і нині. Уже сучасник Тейлора, англійський натураліст Дж. Леб­бок, вважав, що першою стадією релігійного від­чува­н­ня був атеїзм, під яким він ро­зумів не загальне заперече­н­ня божества, а «від­сутність будь-яких певних уявлень» про нього. Одні з критиків (напр., ві­домий ав­стрійський етнолог В. Шмідт) дотримуються думки, що первісним народам властивий не лише А., а й уявле­н­ня про єдине божество, інші (як французький соціолог Е. Дюркгайм) бачать слабкість позиції Тейлора в тому, що він роз­глядає релігію як явище індивідуальної психології і не бере до уваги її соціальне під­ґрунтя. Французький учений Л. Леві-Брюль доводив, що первісному світо­глядові взагалі не властивий А., уявле­н­ня про «душу» і «дух», хоча йому й притаман­ний «динамізм» — віра в те, що в речах існує якась особлива сила, до якої причетна людина, що виявляється через посередництво шаманів, жерців. Дж. Фрейзер стверджував, що А. пере­дував вік магії, аніматизму. В Україні про­блеми А. широко обговорювалися на сторінках наукового збірника «Первісне громадянство та його пере­житки на Україні» (за ред. К. Грушевської), що виходив 1926–30. Великий матеріал про вірува­н­ня стародавніх словʼян, зокрема українців, містять праці українських істориків, етно­графів та археологів — М. Грушевського, Ф. Вовка, В. Хвойки, П. Єфименка, М. Сумцова, Є. Кагарова, К. Копержинського, К. Грушевської, В. Кравченка, Ф. Савченка, К. Штепи, М. Брайчевського та ін.

Завантажити статтю