КОНОЗЕ́НКО Іван Дмитрович (09(22). 08. 1907, містечко Генічеськ Мелітоп. пов. Таврій. губ., нині місто Хер­­сон. обл. — 22. 05. 1997, Київ) — фізик. Канд. фіз.-мат. (1939), д-р тех. (1960) н. Закін. Одес. університет (1935), де від­тоді працював. 1938–41 — завідувач кафедри Вінн. пед. ін­ституту; 1941–44 — за­ступник директора, дир. Мелекес. вчит. ін­ституту (нині м. Ди­­мит­ров­град Ульянов. обл., РФ); 1950–51 — декан фіз.-мат. факультету Чернів. університету; 1951–70 — в Ін­ституті фізики АН УРСР (Київ), де організував та очолював від 1959 від­діл радіац. фізики, з яким 1970 пере­вед. до ново­створ. Ін­ституту ядер. дослідж. АН УРСР: від 1978 — наук. консультант. Наукові дослідже­н­ня присвяч. пита­н­ням фізики напів­провід­ник. матеріалів (селенідів, сульфідів, телуридів), роз­роблен­ню на їх основі високочутливих при­ймачів променевої енергії — болометрів. Започаткував новий наук. напрям з ви­вче­н­ня впливу іонізуючого ви­промінюва­н­ня на про­цеси кри­сталізації твердих тіл. Роз­робляв також методи під­вище­н­ня радіац. стійкості напів­провід­ник. матеріалів і приладів для косміч. дослідж.