КОРО́БКА Павло Степанович (06(18). 05. 1846, Борзнян. пов. Черніг. губ. — після 1919) — право­­знавець, ос­­вітній діяч, меценат. Походив із давнього козацько-шляхет. ро­ду. Юнац. роки провів у маєтку матері в м-ку Мрин Ніжин. пов. Черніг. губ. (нині село Носів. р-ну Черніг. обл.). Навч. у Ніжин. гімназії та ліцеї, закін. учител. семінарію і юрид. факультет (1868) Університету св. Володимира у Києві, але держ. іспити не склав. Був головою Ніжин. училищ. ради; від 1872 — дільничим мировим суд­дею у Борзнян. і Ніжин. пов.; згодом — гласним Київ. міської думи та кор. від­діл. звичаєвого права Київ. юрид. товариства. За доруче­н­ням О. Кістяківського зби­­рав матеріали звичаєвого права. 1878–1903 — дільничий мировий суддя у С.-Петербурзі. За­ймався актив. доброчин. та громад. діяльністю у Мрині, зокрема за участі К. та знач. мірою за рахунок його влас. кош­­тів там збудовано церкву, богадільню, лікарню, засн. пожежну команду, двокласне й ремісн. училища, а також Людмилин. (на честь матері К.) жін. школу с.-г. домоводства і садиб. господарства (згодом пере­творено на вчител. семінарію). Опублікував цикл на­­рисів під спіл. на­звою «Заметки мирового судьи» (в «Журнале юридического общества при Санкт-Петербургском университете») та низку праць на пед. і місц. теми. 1919 на правах позаштат. спів­роб. входив до скла­­ду Комісії ВУАН для ви­учува­н­ня звичаєвого права України. Подальша доля неві­дома.