Любомль

ЛЮБО́МЛЬ — місто Волинської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця. Знаходиться за 486 км від Києва, за 123 км від обл. центру, за 50 км від Володимира-Волинського та Ковеля, за 52 км від кордону з Білорус­сю та за 17 км від кордону з Польщею (за 35 км від Холма), за 33 км від смт Шацьк і за 15 км від смт Головне. Площа 11,98 км2. За пере­писом насел. 2001, проживали 10 395 осіб (складає 102,7 % до 1989); станом на 2015 — 10 200 осіб; пере­важно українці. Проходять автошляхи Варшава–Люб­лін–Ковель–Сарни–Коростень–Київ, Володимир-Волинський–­Брест. Залізнична станція. Тер. міста по­стійно заселена від мідного віку. Виявлені також артефакти пізнього палеоліту, неоліту та бронз. віку, досліджені поселе­н­ня та могильник вельбар. культури (вул. Брестська, 2–4 ст.), 2 давньорус. городища (ур­очище Шопи, 10–11 ст.; Замчище, 11–12 ст.). Городище 10–11 ст. за 0,5 км на Сх. з дитинцем, двома оборон. валами і ровами пл. до 3 га та поселе­н­ням до 5 га було першоосновою міста. Археологи роз­копали житла-напів­землянки, зна­йшли різноманітну зброю та с.-г. знаря­д­дя праці. Тогочасні мешканці міста за­ймалися гончарством, виплавле­н­ням заліза з болот. руди. Потім жит. залишили низин­ні місця та пере­йшли на під­вище­н­ня за 1 км на Зх. Л. уперше згадується у Галиц.-Волин. літописі під 1287. Літописець описав події, повʼязані з жи­т­тям волин. князя Володимира Васильковича, племін­ника короля Данила Галицького. Місто було добре укріплене та роз­будоване, у ньому містилася князів. резиденція. Володимир Василькович часто при­їжджав з Володимира (нині Володимир-Волинський) до Л., який оточували ліс. пущі, на полюва­н­ня та від­починок. 1288 він тут і помер. За легендою, назва міста походить від виразу князя Володимира Васильковича «Любо мне здесь». Л. знаходився на пере­хресті торг. шляхів з Володимира на Брест (нині Білорусь) та з Холма (нині Польща) на Волинь. Мешканці за­ймалися ремеслами, зокрема кували мідні двері, виготовляли ювелірні вироби. 1264 Володимир Василькович звів у Л. муров. Георгіїв. церкву (нині памʼятка архітектури нац. значе­н­ня). За Галиц.-Волин. літописом, князь особисто пере­писував книги, а у Л. на той час була найбільша бібліотека на Зх. Україні. Після роз­паду Галиц.-Волин. держави 1366 Л. ві­ді­­йшов до Польщі, до 1795 пере­бував у складі Холм. землі. За польс. короля Казимира ІІІ Великого збудовано новий замок. 1392 польс. король та литов. князь Владислав ІІ Яґайло у Любомл. замку надав Маґдебур. право Холму. Від нього Л. також отримав низку привілеїв, адже тут проживала його сестра Олександра. 1412 з його ініціативи споруджено Троїц. костел (нині памʼятка архітектури нац. значе­н­ня). Тер. старого міста оточували глибокий рів і вал із частоколом та трьома вʼїзними брамами. Від 14 ст. у Л. мешкала значна євр. громада. 1510 побудовано муров. синагогу (1947 ро­зі­брано за наказом комуніст. влади). Спочатку Л. був повіт. центром, у 16 ст. став центром негрод. староства. 1541 отримав Маґдебур. право. Від кін. 16 ст. Л. був при­даним дочки польс. короля Сиґізмунда ІІІ Вази. 1659–64 Любомл. староство належало геть­ману І. Виговському, від­тоді — геть­ману П. Тетері, 1671 як компенсація збитків родини під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького вальним сеймом пере­дано синам князя Яреми Вишневецького — польс. королю Міхалу-Корибуту та корон. геть­ману, князю Дмитру-Єжі. Місто неодноразово горіло — 1473, 1602, 1619, 1728, 1750. У 1768 власником Л. став граф, корон. геть­ман Ф.-К. Браницький, який 1782 побудував роз­кіш. палац (нині памʼятка архітектури нац. значе­н­ня). Після 3-го поділу Польщі 1795 Л. ві­ді­йшов до Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — волосне містечко Володимир-Волин. пов. Волин. губ. 1812 на пд. окраїні Л. від­бувся бій між рос. військами 3-ї Зх. армії генерала О. Тормасова й австр.-саксон. корпусами Шварценберґа та Реньє. 1849 палац і землі Браницьких конфісковані за участь у польс. пов­­стан­ні 1830. У 1874 через Л. прокладено гілку Привіслян. залізниці (Ковель–Мацеїв–Л.) та від­крито станцію. 1882 місц. школу реформовано в однокласне училище (від 1902 — двокласне). У 2-й пол. 19 ст. щорічно від­бувалося 6–7 одноден. ярмарків, працювали 3 потуж. млини, лісопил., цегел. і винокур. заводи. Від осені 1915 Л. контролювали нім.-австр. війська. 1916 з ініціативи УСС від­крито укр. школу. 1920–39 — повіт. центр Волин. воєводства у складі Польщі; від 1939 — місто у межах УРСР. Від 1940 — райцентр Волин. обл. У між­воєн. період працювали горілчаний, цегел. заводи, електро­станція, млини, дрібне шкіряне виробництво; діяли заг. школа та г-зія. 1860 проживали 2784, 1897 — 6969, 1911 — 4073, 1921 — 3328, 1926 — 3848, 1931 — 7246, 1939 — 8100 осіб. На­прикінці 19 ст. євреї складали 73,7 %, на поч. 1920-х рр. — 94,4 %, на­прикінці 1930-х рр. — 62 %. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. У червні 1941 місто обороняли 98-й Любомл. прикордон. загін, 61-й стрілец. і 178-й артилерій. полки. Від 25 червня 1941 до 19 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Діяли укр. націоналіст. і рад. під­пі­л­ля. Під час визволе­н­ня Л. і Любомл. р-ну загинуло багато рад. воїнів; від­значилися Герої Рад. Союзу В. Бекетов, П. Білоконь, О. Боканєв, О. Булгаков, О. Євдокимов, П. Ємельянов, А. Єрошкін, В. Іванцов, М. Шаховцев, М. Шкарлетова та ін. Нацисти створили ґетто, вбили бл. 4 тис. євреїв. На­прикінці 20 ст. у США, Ізраїлі та низці країн Європи проведено ви­ставку, присвячену історії любомл. євр. громади. Від 1963 кілька десятиліть функціонувало Любомл. мед. училище. У 1960–90-х рр. були роз­винені маш.-буд. і металооб­робна (філія Київ. заводу «Маяк» — Любомл. завод «Світязь»; Любомл. мех. завод), деревооб­робна, харч. (маслозавод, хліб. завод) промисловості, існував аеропорт. Нині працюють під­приємства «Верніколор» (офіц. дистри­бʼю­тор лакофарб. матеріалів провід. італ. виробників), «Фолсаж» (пластмас. тара, плівка для вакуум. пакува­н­ня), а також з виготовле­н­ня хлібобулоч. виробів, тротуар. плитки та брикетів для опалюва­н­ня. У Л. — Любомл. профес. ліцей, 2 заг.-осв. школи, г-зія, Будинок школяра, станція юних техніків, ДЮСШ; центр. рай. бібліотека для дорослих, рай. дит. б-ка, Любомльський крає­знавчий музей, рай. Будинок культури, муз. школа; центр. рай. лікарня. Виходить рай. г. «Наше життя». Нар. аматор. колективи: хор «Любава», хор ветеранів війни і праці «Осін­нє золото», ансамбль ес­трад. пісні «Голос любові», вокал.-інструмент. ансамбль «Вербиченька», театр рай. Будинку культури. Діють реліг. громади УПЦ МП (2), УПЦ КП (2), РКЦ, УГКЦ, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови. Памʼятки архітектури місц. значе­н­ня: забудова центр. площі (поч. 20 ст.), деревʼяна церква Різдва Богородиці (1884). Встановлено погру­д­дя князя Володимира Васильковича, памʼят­­ники Б. Хмельницькому, «Матері та дитині» (ін. назва — «Щасливе материнство»), мемор. компле­кси на честь рад. воїнів-визволителів, партизанів і під­пільників, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки на честь 2000-річчя Різдва Христового, борцям за волю України, воїнам-афганцям. Серед видат. уроджен­ців — домінікан. теолог 16 ст. Северин Любомльчик; польс. фахівець у галузі бджільництва Р. Кос­тецький, військ. лікар М. Бохон (був проф. Ленінгр. мед. ін­ституту, нині С.-Пе­тер­бург); біо­хімік С. Анґе­льський, лікар-стоматолог Л. Лін­денбаум, етно­граф, історик, мово­­знавець Н. Букатевич, педагог, психолог О. Матеюк; поет, громад. діяч Р. Братунь, поет І. Котович, письмен­ниця Л. Черкаши­на; плакатист Й. Герасимович (жив і працював у Москві), живописець М. Букатевич, майстриня худож. кераміки Л. Нікітюк; актриса, нар. арт. СРСР, Герой Соц. Праці Н. Ужвій (у місті — 3 мемор. дошки на її честь, зберігся будинок, у якому вона народилася), спів­ак, нар. арт. України С. Піку­льський, актор, засл. арт. УРСР Г. Лойко; політ. діяч В. Мохнюк. 1976–80 у Любомл. рай. лікарні працювала лікар-педіатр Л. Миколишин. 1892 Л. і с. Бережці від­­відала поетеса Леся Українка.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю