Люрд — Енциклопедія Сучасної України

Люрд

ЛЮРД (Lourdes) – місто та муніципалітет у департаменті Верхні Піренеї та регіоні Південь-Піренеї (Окситанія) у Франції. Знаходиться у передгір’ї Піренеїв, на тер. нац. парку Піренеї (відкрито 1967), на р. Ґав-де-По (притока Адура, бас. Біскай. затоки Атлант. океану), побл. кордону з Іспанією, за 670 км від Парижа, за 135 км від м. Тулуза та за 18 км від м. Тарб (обидва – Окситанія). Пл. 36,94 км2. Насел. 14 361 особа (2014). У центрі міста, на скелистому мисі, в обрамленні Ґав-де-По розташ. Люрд. замок Биу, який походить від рим. періоду (виявлено тогочасні фрагменти скульптур, обітниці жертви та фундаменти), неодноразово перебудовувався (збереглися стіни 11–12 ст., які посилювали у 13, 14, 17 і 18 ст.) та мав стратег. значення побл. входу в Сім долин Лявдан у Піренеях. 778 його обложило військо Карла Великого. У 11–12 ст. він був резиденцією графів Бігор, потім – графів Шампані. Від 1360 – у володінні Англії, на поч. 15 ст. після 2-х облог повернений Франції. Від 17 до поч. 20 ст. у ньому містилася королів. тюрма, 1921 його перетворено на Музей мист-в і нар. традицій Піренеїв (виставлено багато матеріалів з історії альпінізму). Здавна жит. поселення, яке виникло побл. замку, займалися вироб-вом текстилю, обробленням каменю (тут зокрема видобувають і мармур), свинарством; було багато профес. будівників. 1793 мешкали бл. 2,3 тис., 1831 – 4 тис., 1911 – 8,8 тис., 1931 – 10,6 тис., 1946 – 14 тис., 1968 – 18 тис., 1982 – 17,5 тис., 1990 – 16,4 тис. осіб. Нині Л. – центр катол. паломництва. Щорічно сюди приїжджають бл. 6 млн туристів і паломників, зокрема й понад 50 тис. інвалідів і осіб, які мають невиліковні хвороби. Л. посідає 3-є м. у світі за відвідуванням католиків після Ватикану та базиліки Діви Марії Ґваделупської у Мексиці й 2-е м. у Франції за відвіду­ванням туристів після Парижа. 11 лютого 1858 чотирнадцятирічна дівчина Бернадетта Субіру (Bernadette Soubirous; 07. 01. 1844 – 16. 04. 1879), яка походила із сім’ї мірошника та пралі, збираючи хмиз на околиці Л., підійшла до грота у скелі Мессабієль (вис. бл. 30 м), де перед нею, за її твердженням, з нізвідки з’явилася світла жінка у білому одязі з блакит. поясом. Відтоді протягом кількох місяців тут їй з’являлася ця жінка ще 17 разів. Останнє, 18-те з’явлення відбулося 16 липня 1858. Під час однієї із зустрічей вона не лише посміхнулася, а й сказала Бернадетті, що «Я є Непорочне Зачаття». Після тривалих насміхань місц. жит. повірили розповідям Субіру. Дар Бернадетти офіційно визнаний після числен. церк. і мед. перевірок. Згодом вона стала монахинею у м. Невер (департамент Ньєвр), де через 12 р. і померла, а її нетлінне тіло знаходиться у скляному гробі в каплиці. 1925 Бернадетту віднесено до лику блаженних, а 1933 Папа Римський Пій Х проголосив її святою. Серед гол. пам’я­­ток – грот у скелі Мессабієль та священне джерело, яке розчистила Бернадетта, а його вода за 159 р. зцілила бл. 7 тис. хворих (переважно жінки; 69 випадків визнано Катол. Церквою як чудо). Нині функціонує 6 чол. і 11 жін. купалень. Деякі люди вилікувалися завдяки молитвам про заступництво Люрд. Богоматері, хоча самі вони там ніколи не були. Над гротом на скелі – санктуарій Божої Матері Люрдської: верхня базиліка Непороч. За­чаття (зведено 1866–71, вміщує 700 осіб), нижня базиліка св. Вервиці (Розарію; 1883–89, на 1500 осіб), між ними – крипта (1863–66) з 3-ма нефами, склепінням, які підтримують 28 мармур. колон, і фігурами Пресвятої Богородиці з малим Ісусом Христом, св. апостола Петра та копією базиліки св. апостола Петра у Ватикані; з протилеж. боку Маріїн. площі відносно нижньої базиліки св. Вервиці – підземна базиліка св. Папи Римського Пія Х (1956–58, на 25 тис. осіб). На правобережжі Ґав-де-По, нав­проти грота – храм св. Бернадетти (1988). У центрі міста, на місці старого храму св. апостола Петра, у якому вінчали подружжя Субіру й охрестили Бернадетту – храм Святого Серця (1875–1903). Будинок де Болі, в якому 1844–54 мешкала Бернадетта з батьками, є частиною Музею її родини. Прокладено Хресну дорогу із 14-ма станціями, на яких – скульптурні композиції «Ісуса засуджено до смерті», «Ісус бере свій хрест», «Ісус падає перший раз під хрестом», «Ісус зустрічає свою Матір», «Симон з Киринеї допомагає Ісусові нести хрест», «Вероніка витирає Ісусові обличчя», «Ісус удруге падає під хрестом», «Ісус просить єрусалимських жінок, щоб плакали над особистими гріхами», «Ісус падає третій раз», «З Ісуса здирають одяг», «Ісуса прибивають до хреста», «Ісус вмирає на хресті», «Ісуса знімають з хреста» та «Ісуса кладуть до гробу». На Маріїн. площі встановлено фігуру Коронованої Богородиці та Бретон. розп’яття. Є музеї Різдва, Л., воск. фігур, міста у мініатюрі 1858. Від 1928 у Л. працює свічк. з-д, який щорічно виготовляє для ритуал. потреб бл. 700 т свічок (їхня особливість у тому, що кожна має вагу від 40 до 70 кг). У Л. прибувають бл. 100 тис. осіб на рік для безкоштов. обслуговування інвалідів, паломників і туристів. 1958 започатк. Міжнар. військ. паломництво у Л. (тоді для примирення приїхало багато франц. і нім. солдатів), у якому щорічно від 1996 беруть участь й укр. військові. 1968 у нижній базиліці св. Вервиці облаштовано капличку в укр. стилі для прочан українців. Її вівтар з образами розписали Л. Денисенко, О. Мазурик та М. Дмитерко. 1980 із благословення кардинала УГКЦ Йосифа Сліпого та Папи Римського Івана-Павла ІІ на вул. України розпочато буд-во греко-катол. церкви Успіння Пресвятої Богородиці. 28 серпня 1982 її освятив єпископ УГКЦ М.-І. Любачівський. Нині є єдиним не римо-катол. храмом міста. Укр. церкву спроектував арх. М.-Д. Німців, розписи здійснили художники під кер-вом Ю. Новосільського, іконостас виконав П. Хо­­лодний. Церква Успіння Пресвятої Богородиці з’єднана з плебанією, у якій містяться адм. і госп. приміщення. На її фасаді – мемор. дошка «В пам’ять про загиблих за Віру Христову та Волю України». Каплицею та тривалий час церквою опікувався нині покійний о. М.-В. Прийма. Навпроти храму – укр. готель єпархії св. Володимира Великого УГКЦ у Франції. Загалом у Л. – 278 готелів. У вересні 1991 санктуарій Божої Матері Люрдської та греко-катол. церкву Успіння Пресвятої Богородиці вперше відвідали прочани з України (195 осіб). Деякі священні реліквії з Л. зберігаються в Україні, зокрема й у Львів. музеї історії релігії. 1891 і 1892 у Л. побував письменник Е. Золя, а 1894 вийшов його роман «Lour­­des» з антиклерикал. трилогії «Les Trois Villes» («Три міста»). 1943 знято х/ф «Пісня Бернадетті» (США, реж. Г. Кінґ, у гол. ролі – Дж. Джонс; 4 амер. премії «Оскар» і 3 амер. премії «Золотий глобус» у 1944; за романом «Das Lied von Bernadett», 1942 чес. й австр. письменника євр. походження Ф.-В. Варфеля, який 1940 проїжджав через Л., утікаючи від нацистів), у 1950-х рр. подружжям укр. акторів та режисерів Дніпрового і Чайки – д/ф «Про­ща українців до Люрду», 2009 – х/ф «Люрд» (Франція, Німеччина, Австрія, реж. Дж. Гаузнер; Ґран-Прі та Варшав. премія Варшав. кінофестивалю; Віден. кінопремія; 2 призи та 2 премії Венеціан. кінофестивалю; усі – 2009; швед. кінонагорода «Золотий жук», 2011).

Літ.: J. de Bonnefon. Les cas de con­­science modernes. Paris, 1904; Його ж. Lourdes et ses tenanciers. Paris, 1905; A. Oliviéri. Y a-t-il encore des miracles à Lourdes? Paris, 1969; Collectif, Lourdes de la Préhistoire à nos jours, Musée Pyré­­néen. Lourdes, 1987; A. Lussault. Les Hautes-Pyrénées (Carte archéologique de la Gaule), Fondation Maison des Scien­­ces de l’Homme. Paris, 1997; Зязюн Л. Чудодійний Люрд: Віра, Надія, Любов. Х., 2002; L. Catinot-Crost. Autrefois Lour­des, Éditions Atlantica, 2005; По святих місцях Люрду: Путівник для прочанина. Дрогобич, 2005; S. Barrère. Petite histoire de Lourdes. Cairn, 2014.

Л. І. Зязюн

Статтю оновлено: 2017

Покликання на статтю
Л. І. Зязюн . Люрд // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=59947 (дата звернення: 18.10.2021)