Михайленко Петро Петрович

Визначення і загальна характеристика

МИХАЙЛЕ́НКО Петро Петрович (02(15). 09. 1914, с. Піщане, нині Бєлгород. обл., РФ — 01. 06. 2008, Київ) — право­знавець. Доктор юридичних наук (1953), професор (1955), академік АПрНУ (1996). Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Ордени «За заслуги» 3-го ступеня (1994), князя Ярослава Мудрого 5-го (1999) і 4-го (2004) ступ., Бог­дана Хмельницького 3-го ступеня (1999). Учасник 2-ї світової вій­ни. Бо­йові нагороди. Закін. Дні­проп. ІНО (нині Дні­про, 1934), Військ.-юрид. академію (Москва, 1945). Від 1946 працював у Львів. університеті: від 1949 — завідувач кафедри кримінал. права, процесу і криміналістики та декан юрид. ф-ту; 1956–57 — старший науковий спів­робітник Сектору держави і права АН УРСР; від 1958 — нач. каф. спец. дисциплін, водночас 1960–71 — за­ступник нач. ВШ МВС УРСР (обидві — Київ); від 1971 — нач. Київ. н.-д. лаб. і 1-й заст. нач. ВНДІ МВС СРСР. 1956 ЦК КПУ при­знач. головою делегації РМ УРСР в ООН, брав участь у роз­роблен­ні та під­писан­ні Між­нар. додатк. Женев. конвенції «Про рабство, работоргівлю, ін­ститути та звичаї, схожі з рабством». Був пред­ставником від УРСР у Комісії з прав людини ООН (1957). Паралельно із наук. діяльністю у центр., обл. і відом. архівах ви­вчав матеріали про становле­н­ня та роз­виток укр. держави та права (ді­йшов до висновку, що рос. законодавство не завжди було первісним щодо укр.); у праці «Борьба с пре­ступностью в Украинской ССР» (1 т., К., 1966) опублікував декрети ВУЦВК, якими 1920 укр. мові на­дано статус державної. 1974 за звинуваче­н­нями у бурж. націоналізмі та дис­кредитації органів внутр. справ виключений із партії, по­збавлений наук. ступ. та вчених звань і звільнений із роботи. 1990 секретаріат ЦК КПУ ви­знав усі звинуваче­н­ня без­під­ставними. Від 1992 — професор кафедри кримінал. права Нац. академії внутр. справ (Київ). Наукові дослідже­н­ня: кримінологія, кримінал. право та політика, історія правосу­д­дя від Київ. Русі до сучас. України, історія міліції України.

Пр.: Нариси з історії кримінального законодавства УРСР. К., 1959; Преду­преждение пре­ступлений — основа борьбы за искоренение пре­ступности. Москва, 1964 (спів­­авт.); Борьба с пре­ступностью в Украинской ССР. К., 1966. Т. 1; 1967. Т. 2 (спів­­авт.); Уголовное право Украины. Общая часть: Учеб. К., 1995; Історія міліції України у документах і матеріалах. К., 1997. Т. 1; 1999. Т. 2; 2000. Т. 3 (спів­­авт.); Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія (стат­ті, доповіді, рецензії). К., 1999; Курс кримінології: Під­руч. Кн. 1–2. К., 2001 (спів­­авт.); Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посіб. К., 2006 (спів­­авт.); Рецидивна злочин­ність в Україні. К., 2009 (спів­­авт.).

Літ.: Вергель Ю. Г. Академик П. Ми-­хайленко: Страницы жизни. К., 1997; Шитова Л. И. Человек тысячелетия. К., 2000; Її ж. Живая легенда. К., 2004; Джужа О. М., Довбня В. А. Наукова спадщина академіка Петра Петровича Михайленка. К., 2008; Калиновський В., Матвієнко К. Академік Петро Михай­лен­ко — засновник наукової школи історії ор­га­нів внутрішніх справ України. К., 2014.

В. А. Довбня

Завантажити статтю