Мізоч

МІ́ЗОЧ — селище міського типу Здолбунівського району Рівненської області. Мізоц. селищ. раді підпорядк села Клопіт, Мізочок, Озерко. М. знаходиться у межах Мізоцького кряжу та Дерман.-Мостів. регіон. ландшафт. парку, на р. Стубелка (притока Стубли, бас. Дніпра), за 34 км від обл. центру та 18 км від райцентру. Площа 6,74 км². За переписом насел. 2001, проживали 3690 осіб (складає 87,4 % до 1989); станом на 1 січня 2017 — 3541 особа; переважно українці. Побл. М. досліджено 2 поселення 9-го тис. — 2-ї пол. 3-го тис. до н. е., майстерню 15–12-го тис. до н. е., знайдено скарб монет рим. часу. У писем. джерелах 1322 вперше згадуються М. Великий і М. Малий. За нар. переказами, назва походить від прізвища місц. шинкаря Мізоча. Існує легенда й про те, що тут у давнину в лісових хащах князів. мисливці ловили меза (ведмежа). Після Люблін. унії 1569 М. від Великого Князівства Литовського відійшов до Польщі. На той час був селом Луцького пов. Волин. воєводства. 1642 налічувалося 20 дворів, проживали 360 осіб. Мізочани брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. М. зазнав великих руйнувань. 1654 було 6 дворів, мешкали 36 осіб. Після нападу татар 1676 тут не лишилося жодної будівлі, лише у 1690-х рр. з’явилося 2 двори. Від 1720 до серед. 20 ст. М. належав польс. магнатам Дуніним-Карвицьким. Згодом Ю.-К. Дунін-Карвицький почав будувати палац. комплекс. 1761 польс. король Авґуст III Фрідріх надав М. Маґдебур. право та дозволив проводити 11 щоріч. ярмарків. Наприкінці 18 ст. на запрошення К. Дуніна-Карвицького ірланд. садівник Д. Міклер заклав великий парк (нині пам’ятка садово-парк. мистецтва місц. значення). Пізніше посадили найбільший фрукт. сад на Волині. Посеред ставу насипали штуч. острівець, де росли сосни та стояла альтанка для відпочинку. У пд. частині парку створили заповідник Соснина, де утримували рідкіс. звірів і птахів. У збудованій у венеціан. стилі оранжереї вирощували екзот. тропічні рослини (у рад. період діяв ресторан «Голубий Дунай», що у 1980-х рр. згорів; нині будівля у напівзруйнов. стані). Також звели готелі «Варшава», «Європейський», «Львівський», «Полонія», відкрили 2 ресторани. Після 3-го поділу Польщі 1795 — у складі Рос. імперії. Відтоді — містечко Дубен. пов. Волин. губ. Здавна мешкала значна євр. громада, що сприяла розвитку торгівлі та кустар. ви- роб-ва. 1803 відкрито церк.-парафіял. школу (від 1911 — двокласне училище). 1866–1920 — волос. центр. 1868 введено в експлуатацію пивовар. і шкіряний, 1878 — цукр., 1880 — другий пивовар. заводи. 1895 підприємці Бродські заснували товариство Карвиць-Озерян. цукр. й рафінад. заводу. У 1890-х рр. 6 мізоц. ткачів виготовляли 1 тис. м сукна на рік. Наприкінці 19 ст. проживали 2,2 тис., 1911 — 2942 особи. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. За умовами Ризького мирного договору 1921 М. знову увійшов до Польщі. Відтоді — центр ґміни Волин. воєводства (1921–25 — Дубен., 1925–39 — Здолбунів. пов.). На поч. 2-ї світової війни сюди увійшли рад. війська. Від 1940 — смт Рівнен. обл. 1940–59 — райцентр; від 1939 — у складі Здолбунів. р-ну. 1939 організовано Мізоц. МТС. Від 27 червня 1941 до 4 лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти у М. розстріляли бл. 5 тис. осіб, з них більшу частину становили євреї. Жит. зазнали сталін. репресій. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. 1947 засн. рай. г. «Перемога». 1950 ланковій З. Шах присвоєно звання Героя Соц. Праці. 1958 на базі харчокомбінату та пивзаводу створ. «Продкомбінат» (від 1964 — «Харчокомбінат»). 1960 споруджено новий корпус маслозаводу та міжколгосп. комбікорм. завод. 1961 на базі 3-х колгоспів створ. радгосп Мізоц. цукр. комбінату та відділ. «Сільгосптехніки». 1965 відкрито Мізоц. філію Львів. заводу електроосвітлювал. арматури. 1971 почав роботу новий хлібозавод. 2002 цукр. завод перейшов у приватну власність ТОВ «Новітні крохмал. технології», на ньому почали виробляти патоку із кукурудзи для кондитер. ф-к (2009 збанкрутував). Нині працюють: у М. — підприємства «Мізочпродукт» (здійснює перероблення м’яса), «Мізоц. лісовик», «Метал Крафт», «Агроконсалт АВ»; у с. Озерко — 2 кондитер. цехи. Є поклади червоної та білої глини і піску. Функціонують: у М. — навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа-ліцей», спец. заг.-осв. школа-інтернат, муз. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини; вет. дільниця; відділ. ощадбанку; у с. Озерко — клуб і фельдшер.-акушер. пункт. У М. видавали селищні газети «Вісник Мізоча» (2006–12) та «Мізоцький промінь» (2013–15); від 2016 виходить г. «Здолбунівський промінь», що також висвітлює й події навколиш. сіл. Збереглися будинок ксьондза (18 ст.; нині Будинок школярів та молоді) і костел св. Яна Непомуцена (1795–1830; нині Різдво-Богородична церква УПЦ КП). Також діють громади УПЦ МП (Різдво-Богородична церква) і християн віри євангельської. Встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ятники Б. Хмельницькому, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, жертвам голокосту, пам’ятні знаки воякам ОУН–УПА, жертвам комуніст. терору та борцям за Незалежність України, стелу із висіченим портретом учасника бойових дій на Донбасі Т. Якимчука. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі інж. геології М. Демчишин, етнограф, краєзнавець Ю. Дунін-Карвицький, педагог В. Жуковський, економіст Л. Омельчук, історик Р. Постоловський, фахівець у галузі хім. опору матеріалів і захисту від корозії О. Сиза, фахівець у галузі будівництва, військовик А. Гребенюк, лікар-хірург В. Парфенюк (нині обидва у РФ), фізико-хімік В. Демидюк (нині у Великій Британії); поет, публіцист, перекладач В. Романюк; графік В. Лосінський, майстриня декор.-ужитк. мистецтва О. Нечаєва; тренер з волейболу А. Демчишин. У М. часто бували осв. діяч Т. Чацький (19 ст.), меценатка культури, колекціонерка І. Чарторийська (1805 збудувала кам’яний грот у Мізоц. парку), письменник, журналіст, публіцист У. Самчук; навч. фахівець у галузі механіки В. Максим’юк, актриса, засл. арт. УРСР Т. Перета; вчителював педагог С. Пальчевський; у Мізоц. Будинку культури працював живописець, графік Є. Чорний. Тут квартирувався та проводив військ. тренування улан. полк, в якому служила перша в Рос. імперії жінка-офіцер, учасниця війни з наполеонів. військами Н. Дурова (під іменем О. Александрова; у своїх мемуарах згадувала людей, які їй траплялися, красивий парк, великий манеж для кінних тренувань). Низку статей з історії М. у період. виданнях опублікували А. Жив’юк, І. Колосова, Р. Михальчук та А. Фелонюк.

Розмір шрифту

Мізоч

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю