Миклухо-Маклай — Енциклопедія Сучасної України

Миклухо-Маклай

МИКЛУ́ХО-МАКЛАЇ́ – родина вчених. За версією дослідників, М.-М. походять від шотланд. рицаря Мак-Лая, який у серед. 17 ст. став запороз. козаком. Микола Миколайович (17. 07. 1846, с. Рождественське побл. м. Боровичі, нині Новгород. обл., РФ – 14. 04. 1888, С.-Пе­тербург) – природознавець, мандрівник. Навч. на фіз.-мат. ф-ті С.-Пе­тербур. ун-ту (1863–64), філос. ф-ті Гейдельбер. ун-ту (1864) та мед. ф-тах Ляйпциз. (1865) й Ієнського (1866–68; обидва – Німеччина) ун-тів. Спочатку переважно спеціалізувався в галузях порівнял. анатомії тварин і фауни моря. Під час мандрівок на Канар. о-ви (1866) та в Італію (1867) почав також займатися антропол. і етногр. дослідженнями. Згодом вивчав фауну Чорного моря побл. Одеси та на Пд. березі Криму. Для доведення того, що люд. раси споріднені за своїм походженням, а виникнення расових і культур. відмінностей між людьми є наслідком природ. і соц. умов, та з метою спростування думки про існування т. зв. нижчих рас 1870–86 мандрував Новою Ґвінеєю, Філліпінами, Малаккою, Австра­лією, Меланезією та Мікронезією. Найдокладніше вивчив побут і культуру новоґвіней. папуа­сів. Зібрав значні колекції, що нині зберігаються в Музеї антропології та етнографії (Мос­ква) і в Зоол. музеї (С.-Пе­тербург) РАН. Його ім'ям названо пн.-сх. узбережжя Нової Ґвінеї. 1950–54 видано його «Собрание сочинений» (у 5-ти т., Москва; Ленінград), а 1961 – щоденник «Серед дикунів Нової Гвінеї» (Київ). Його брат – Михайло Миколайович (31. 03. 1856, С.-Пе­тербург – 12. 04. 1927, Ленінград, нині С.-Пе­тербург) – геолог. Закін. С.-Пе­тербур. гірн. ін-т (1882). Брав участь у створенні Рос. геол. б-ки, працював у музеї С.-Пе­тербур. гірн. ін-ту. Проводив геол. дослідж. на Пн. Європейської частини Рос. імперії («Геологическій очеркъ Олонецкаго уѣзда и острововъ Ладожскаго озера, расположен­ныхъ вокругъ Валаама», С.-Пе­тер­бургъ, 1897) та в р-ні Овруц. кряжа на Поліссі. Зібрані ним матеріали використано для складання першої геол. карти європ. частини Рос. імперії. Розвідав поклади каолінів побл. м. Умань Київ. губ. (нині Черкас. обл.). Їхня мати 1873 придбала побл. м-ка Малин Радомишл. пов. Київ. губ. (нині місто Житомир. обл.) маєток (нині навч. корпус Малин. лісотех. коледжу в с. Гамарня; див. Малинський історико-краєзнавчий меморіальний комплекс). Микола побував на Малинщині двічі – 1886 і 1887; Михайло був актив. чл. Малин. земства, брав участь у буд-ві в Малині пожеж. частини, церк.-парафіял. школи та нар. уч-ща. Їхній онук – Артемій Дмитрович (26. 07. 1908, Малин – 1981, Ленінград) – геолог. Канд. геол.-мінерал. н. Закін. Ленінгр. гірн. ін-т (1935), де 1940–41 й викладав. 1941 – заст. вченого секр. Всесоюз. геогр. т-ва. Зробив знач. внесок у розробку Воркутин. вугіл. бас. Учасник 2-ї світ. вій­ни. Перебував у нім. концтаборах для військовополонених, за що 1945 засудж. військ. трибуналом до 10-ти р. позбавлення волі. Реабіліт. 1957. Від серед. 1950-х рр. проводив геол. дослідж. у Печор. краї, на Поляр. Уралі, у складі Ухтин. експедиції. Потім переїхав до Ленінграда.

Літ.: Колесников М. С. Миклухо-Маклай. Москва, 1965; Путилов Б. Н. Николай Николаевич Миклухо-Маклай: Страницы биографии. Москва, 1981; Костриця М. Ю., Тимошенко В. І. М. М. Миклухо-Маклай і Україна. Ж., 2011; Тумаркин Д. Д. Миклухо-Маклай: две жизни «белого папуаса». Москва, 2012.

В. І. Тимошенко


Покликання на статтю