Микулинці — Енциклопедія Сучасної України

Микулинці

МИКУ́ЛИНЦІ – селище міського типу Теребовлянського району Тернопільської області. 2015 з Микулинец. селищ. ради (підпорядк. Воля, Конопківка та Кривки), Дворічан., Заздрів. і Ладичин. сільс. рад утвор. Микулинец. селищну об'єднану територіал. громаду. М. знаходиться на р. Серет (притока Дністра), за 21 км від обл. центру, 15 км від райцентру та 4 км від залізнич. ст. М.-Струсів. Пл. 4 км2. За переписом насел. 2001, проживали 3653 особи (складає 98,8 % до 1989); станом на 1 січня 2017 – 3676 осіб; переважно українці. Виявлено артефакти доби мезоліту, зх.-поділ. групи скіф. часу та давньорус. періоду. Вперше згадується під 1096 як давньорус. поселення Микулин у «Повчанні Мономаха своїм дітям». Під 1144 є згадка в Лаврентіїв. літописі у зв'язку з князів. міжусобицями. У 2-й пол. 11 ст. входив до Теребовлян., від 40-х рр. 12 ст. – до Галиц., від 1199 – до Галиц.-Волин. князівств. 1202 побл. Микулина відбулася битва між військами київ. князя Рюрика Ростиславича та галиц. і володимир. бояр. Від 1387 – під владою Польщі. Згодом поселення отримало сучасну назву. У серед. 16 ст. зведено замок. 1595 надано Маґдебур. право (1758 підтверджено) та дозвіл на проведення ярмарків тричі на рік і щотижневих базарів. М. належали шляхтичам Йордановим, Зборовським, Конецпольським, Мнішекам, Потоцьким, від 1792 – Конопкам. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Під час штурму козац.-селян. загонів замок зазнав руйнувань (залишки збереглися донині). Після 1-го поділу Польщі 1772 – у складі Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). 1810–15 М. контролювали рос. війська. 1815 сюди повернулася австр. адміністрація. 1902 під час пожежі згоріло багато будівель. У ході 1-ї світ. вій­ни м-ко захопили рос. війська. 1920–39 – у складі Польщі. У цей час діяла низка укр. громад. орг-цій, зокрема «Просвіта», «Січ» і «Сокіл». Від 1939 – у складі УРСР. Від 1940 – смт. 1940–62 – райцентр. Під час 2-ї світ. вій­ни у М. був аеродром. Від 5 липня 1941 до 23 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Нацисти вбили майже всіх євреїв. До серед. 1950-х рр. в околицях діяло підпілля ОУН–УПА. У січні 2002 багато будівель зруйновано унаслідок зе­млетрусу. Нині працює кілька підпр-в харч. і перероб. галузей, зокрема «Микулинецький бровар». У М. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікарня. Є парк. Від 1994 охороняється ботан. пам'ятка природи Микулинец. буки. Пам'ятки арх-ри: палац Реїв (кін. 18 ст., перебудований у 19 ст.), костел Святої Трійці (1779), церква Святої Трійці (1902). Встановлено фігуру захисника від пожеж св. Флоріану; насипано символічну могилу УСС і вояків ОУН–УПА; є пам'ятник рад. воїнам, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни. Серед видат. уродженців – громад. діячі С. Абрагамовський, С. Абрагамовська-Грицко-Кибюк і В. Бучинська; живописець, графік І. Винник; військ. диригент, засл. діяч мист-в України, засл. арт. Казах. РСР Р. Козак. З М. пов'язані життя та діяльність художників М. Гончарука та А. Петрика. Тут побували відомі укр. діячі Я. Головацький, П. Думка, М. Івасюк, О. Нижанківський, Ю. Панькевич, К. Устиянович та І. Франко. Під час 2-ї світ. вій­ни поховано Героя Рад. Союзу П. Сенчихіна.

Літ.: Товарницька Н. Микулинці: погляд крізь віки: Істор.-краєзн. нарис. Т., 2010; Михно Н. Скарби твого селища: Микулинці. Л., 2011.

П. І. Осіпчук


Покликання на статтю