Миргород

МИ́РГОРОД — місто обласного значе­н­ня Полтавської області. Знаходиться на р. Хорол (притока Псла, бас. Дні­пра), за 105 км від обл. центру. Площа 19 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 42 886 осіб (складає 91,9 % до 1989); станом на 1 січня 2017 — 40 195 осіб; пере­важно українці. Залізнична станція. Проходять автошляхи Пирятин–Гребінка, М.–Хорол, М.–Поділ (Великобагачан. р-н), Лубни–Опішня (Зіньків. р-н; усі — Полтав. обл.). Мікрора­йони: Личанка, Лісок, Мінзаводський, Почапці, Промисловий, Спортивний, Центральний. Є 22 внутр.-міські автобусні маршрути. За нар. пере­казами, назва повʼязана з тим, що раніше тут було зручне місце для веде­н­ня мирних пере­говорів між сусід. народами та племенами. М. — одне з найдавніших поселень Лів­обереж. України. Дослідники вважають, що його засн. у 12–13 ст. як сторож. пункт сх. околиці Київ. Русі. Вперше згадується у писем. джерелах 16 ст. 1576 за ріше­н­ням польс. короля Стефана Баторія М. став центром реєстр. козац. полку. Миргородці брали участь у селян.-козац. пов­­ста­н­нях проти польс. шляхти під керівництвом П. Бута (1637) і Я. Остряниці (1638). У 1648–1782 функ­ціонувала козац. військ. й адм.-тер. одиниця Миргород. полк. Миргород. козац. полк був одним із найбільш боє­здатних і стійких у війську Б. Хмельницького під час Визв. вій­ни, його козаки були учасниками Корсун., Пилявец. (обидві — 1648), Зборів. (1649), Берестец. (1651) і Батоз. (1652) битв, а також багатьох військ. походів на­прикінці 17 — на поч. 18 ст., Пн. вій­ни 1700–21 (у 1708–09 у М. знаходилася штаб-квартира ге­нерал-фельдмаршала рос. армії Б. Шереметєва та генерал-ма­йора О. Волконського), рос.-турец. війн 1735–39, 1768–74 та ін. Миргород. полковники: М. Гладкий (1649–52), Г. Лесницький (1653–54, 1657–58, 1660), Д. Постоленко (1664–66), Г. Апостоленко (1666–68), Г. Гладкий (1669–70), М. Кияшко (1670–71); Павло Охрімович (1671, 1672–83), Данило Па­влович (1683–1727; від­тоді був геть­маном Лів­обереж. України) і Павло Данилович (1727–36) Апостоли; В. Капніст (1737–50), Я. Троцький (1751–52), Ф. Остро­градський (1752–68), Ф. Заньківський (1771–82). У 1649 до Миргород. полку входили 16, 1658 — 4, 1764 — 16 (Миргородська перша, Миргородська друга, Багачан., Білоцерків., Власів., Говтвян., Городис., Кременчуц., Омельниц., Остапів., Потоц., Сорочин., Устивиц., Хорол., Шишац. і Яреськівська), 1775 — 12 (Власів., Кременчуц., Омельниц. і Потоцьку пере­дано до складу Новорос. губ.) сотень; 1782 — 12 м-к і 1271 село. На поч. 18 ст. М. був знач. торг. і культур. центром. Далеко за межами міста своїми виробами славилися місц. чинбарі, гончарі, шевці, бублейники. 1744 зведено Воскресен., 1763 — Троїц., 1787 — Всесвят. церкви. Тут часто бував просвітитель-гуманіст, філософ, поет Г. Сковорода. Після ліквідації полк. устрою М. уві­йшов до Київ., а 1795 — до Катеринослав. намісництв; 1796–1802 — у складі Малорос., 1802–1925 — Полтав. губ. 1782–1923 — повіт. центр. Під час вій­ни з наполеонів. військами 1812 у М. квартирував Сівер. драгун. полк, у якому служив майбут. автор «Енеїди» І. Котляревський. 1835 ви­йшла зб. «Миргород» уродженця Сорочинців (нині с. Великі Сорочинці Миргород. р-ну) М. Гоголя (див. Гоголе­знавство), де у «Повести о том, как пос­сорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем» по­дано опис міста. Його батько — В. Гоголь-Яновський — був предводителем миргород. дворянства. Від­тоді як М. Гоголь написав: «Чудный город Миргород!», місто часто називають Гоголівським. Не випадково і повість «Тарас Бульба» була включена до зб. «Миргород». Дослідники літ. спадщини М. Гоголя одним з прототипів Тараса Бульби вважають миргород. полковника М. Гладкого. Нині гол. вулиця міста — ім. В. Гоголя. Двічі 1845 (у квітні та жовтні) і 1846 М. від­відував Т. Шевченко. 4 жовтня 1845 тут він написав вірші «Не завидуй багатому» та «Не женися на багатій». У деяких списках містерія «Великий льох» датована «М., 1845». У 1-й пол. 19 ст. збирали 4 ярмарки на рік. 1863 працювали канатна ф-ка, цегел. завод, 4 водяних і 45 вітряних млини, було 1133 двори, мешкали 10 196 осіб. У 1870-х рр. засн. Миргород. народниц. гурток. У серед. 1890-х рр. прокладено залізницю. На поч. 20 ст. у Миргород. пов. було 16 волостей (Баранів., Березово-Луцька, Багачан., Зубів., Зуїв., Кибин., Комишнян., Миргород., Петрів., Попів., Савин., Сорочин., Устивиц., Хомутец., Шишац. і Яреськівська). 1912 для забезпече­н­ня насел. питною водою пробурено артезіан. свердловину, внаслідок чого від­крито Миргород. родовище мінерал. води. У квітні–грудні 1918 — у складі Української Держави; у серпні–грудні 1919 — під контролем денікінців; у лютому–липні та від грудня 1919 — під більшов. владою. 1923 з Кибин., Миргород. і Петрів. волостей утвор. Миргород. р-н. 1923–30 — у складі Полтав. округи; 1932–37 — Харків., від 1937 — Полтав. обл. 1932 засн. Миргород. МТС. У між­воєн. період діяли цегел., шкіряний, коноплеперероб. і маслороб. заводи, борошномельно-крупʼяний комбінат, електро­станція. У 1930-х рр. організовано селян. капелу бандуристів ім. Т. Шевченка, що пізніше уві­йшла до нар. хору під керівництвом Г. Верьовки (нині Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки). Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. 1939 мешкали 18,9 тис. осіб. Від 14 вересня 1941 до 18 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти вбили понад 500 жит. Діяло рад. під­пі­л­ля. 19 вересня 1943 за мужність і стійкість, проявлені у боях, 373-й і 93-й стрілец. дивізіям присвоєно найменува­н­ня Миргородських. Є поклади нафти, газу, торфу, піску (буд., білого кварцового, кольорового), глини, вохри, мергелю. 2011 природні тер. міста оголошено курортом держ. значе­н­ня. У М. функціонують комплекс. лікувал.-оздоров. заклад «Миргородкурорт» (обʼ­єд­нує санаторії «Березовий гай», «Миргород», «Полтава», «Хорол», бальнеогрязелікарню та заг.-курортну поліклініку); санаторії ім. М. Гоголя (раніше — «Пів­ден­ний»), «Радужний» і «Слава»; реабілітац. центр «Миргород» МВС України. Обʼєкти природно-заповід. фонду місц. значе­н­ня: ландшафтні заказники Березовий гай (1999, 63,9 га), Ярмаківський (2007, 1053,6 га, пд.-зх. околиця Миргорода), гідрол. памʼятка природи Джерело мінерал. води (1964, 2 га). Є парк «Дружба» (3,8 га), значна кількість скверів, зокрема ветеранів (3 га), «Вічний вогонь» (1,7 га), І. Котляревського (0,9 га), «Центральна площа» (0,6 га), «Скорбота» (0,3 га; від­крито меморіал жертвам голодомору), козакам Миргородщини (0,1 га). Нині працюють Миргородський завод мінеральних вод, хлібозавод, елеватор, завод продтоварів «Калинка»; металооб­робне під­приємство «Арма­пром»; завод термозберігал. кон­струкцій; швейне під­приємство «Світлана»; полігр. під­приємство «Миргород»; держ. під­приємство «Миргород. лісове госп-во» (від 1970-х рр. існує сувенір. цех). У М. — Миргородський художньо-промисловий коледж ім. М. Гоголя, ПТУ № 44, гімназія ім. Т. Шевченка, навч.-вихов. комплекс «Гелікон» («школа-дитсадок»), 4 заг.-осв. і 1 середня школи, 6 дитсадків, 4 поза­шкіл. навч. заклади, дит. муз. школа, ДЮСШ; Миргородський крає­знавчий музей, Ґурамішвілі Д. Літературно-меморіальний музей, рай. Будинок культури, Палац культури «Миргородкурорту», 4 б-ки; центр. рай. лікарня, поліклінічне від­діл. для дорослих і дітей. ЗМІ: телестудія «Миргород», газети «Миргородська правда», «Миргород — наш дім», «Моя газета», «Слово лікаря», «Вісник милосердя», інформ. центр «Миргородщина». За межами міста здобули популярність фольклорно-етногр. ансамблі «Вечорниці» та «Миргородські парубки», пісен. ансамбль «Обереги» (усі — народні), Миргород. мист. братство і дит. зразк. ансамбль танцю «Джерельце». Функціонують спорт. база (від­діл. з футболу, баскетболу, волейболу, греко-римської боротьби, паверліфтинґу, легкої атлетики та шахів), спорт. клуби «Арма­пром», «Афродіта», «Лайм», більярд. клуб «Свояк», футбол. клуб «Миргород», низка само­стій. спорт. секцій з боксу, дзюдо, самбо, кіокушин карате, таїланд. боксу. Осн. фізкультурно-спорт. арена міста — міський стадіон «Старт». Готелі: «Миргород», «Гоголь», «Еней», «Отте», «Вілла “Діамант”», «Вікторія». У місті працюють 13 від­діл. всеукр. і регіон. банків. Памʼятки архітектури місц. значе­н­ня: Свято-Успен. собор (1887, вул. М. Гоголя, № 112), деревʼяна церква Іоан­на Богослова (1912, вул. Єрківська, № 33; обидві належать громадам УПЦ МП), будинки дворян. зі­бра­н­ня (1900, нині Центр для дітей та юнацтва, вул. Б. Грекова, № 5) і міської управи (1912, нині райдерж­адміністрація, вул. М. Гоголя, № 120), чол. гімназія (1910, нині заг.-осв. школа № 1, вул. М. Гоголя, № 173/2). Віряни УПЦ КП від­відують церкву Всіх святих; РКЦ — каплицю Божого милосердя. Проте­стант. реліг. громади: євангел. християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови. Серед видат. уродженців — живописець, іконописець, академік С.-Пе­тербур. АМ Володимир Боровиковський (1757–1825; його батьком і вчителем був Лука Боровиковський, який писав ікони для церков побл. М.); брати письмен­ник Панас Мирний і народо­знавець, літ. критик І. Рудченко; філософ, академік НАНУ та НАПНУ, Герой України Л. Губерський, історик, академік АН СРСР Б. Греков, патофізіолог, академік НАНУ та НАМНУ Г. Бутенко, фахівець у галузі насін­ництва, академік ВАСГНІЛ і УААН Л. Сечняк; брати політ. діяч, публіцист, дійс. чл. НТШ Михайло та меценат, під­приємець Олексій Вос­кобійники; економісти І. Бакало, А. Бутенко, лікарі Ф. Баштан, А. Вовк, О. Лазарев, К. Платонов, фахівець у галузі автоматизації вироб. процесів І. Богаєнко, гео­граф, крає­знавець К. Дубняк, економгео­граф П. Масляк, агрохімік, ґрунто­знавець В. Кавецький, генетик В. Кузнецов, гірн. інж.-маркшейдер П. Леонтовський, біо­лог, гідро­еколог В. Щербак, фахівець у галузях харч. технологій і гігієни харчува­н­ня В. Коваленко, фахівець у галузі радіац. захисту Л. Ковган, метало­знавець І. Неїжко, фахівець у галузі промисловості буд. матеріалів А. Повзик, фахівець у галузі механіки Ю. Повстенко, літературо­знавець Н. Калениченко; письмен­ники А. Дімаров, П. Маляр, поетеса Н. Харасайло, євр. публіцист, драматург Я. Ґордін, журналіст П. Колесник; музеє­­знавець, етно­граф, поет М. Обідний, памʼяткоо­знавець, музеє­знавець В. Омельченко; архітектор, графік, композитор Ю. Сластьон, архітектор Л. Канівець, архітектор, скульптор, іконописець Ю. Кодак; графіки, живописці О. Шинін (засл. діяч. мистецтв України), А. Щербак (засл. художник УРСР), В. Бакало, А. Кривобоченко, Г. Ксьонз, майстри різьбле­н­ня на дереві В. Кваша (засл. майстер нар. творчості УРСР), В. Хитько, майстер декор. текс­тилю О. Левадний (засл. художник України; див. Левадні), художники-керамісти С. Бережненко, В. Оврах, художник-кераміст, живописець, графік В. Гамирін, вишивальниці О. Бакало, У. Бобир, О. Вітенко, Г. Гармаш, О. Кулик, родина ткаль та вишивальниць Кийченки, художниці декор.-ужитк. мистецтва Н. Луганько, В. Панащатенко; актори С. Верхацький, І. Костюченко (засл. арт. УРСР); спів­аки М. Микиша (нар. арт. УРСР), В. Навротський (нар. арт. України), З. Соловей (нар. арт. Респ. Узбеки­стан, засл. арт. України), Г. Скидаленко (засл. арт. УРСР), композитори, спів­аки В. Соколик (засл. арт. України), Є. Москаленко, бандуристи, майстри з виготовле­н­ня інструментів Іван Михайлович Скляр, брати Іван Іванович і Михайло Іванович Склярі, бандурист, спів­ак М. Соколов; рев. діяч П. Зубковський; Герой Радянського Союзу О. Бабенко, повні кавалери ордена Слави Г. Кононенко, І. Щербань. З М. повʼязані життя та діяльність груз. поета Д. Ґурамішвілі (1705–92), історика, етно­графа, агронома В. Ломиковського (1777–1848), письмен­ника, громад. діяча А. Свидницького (1834–71); хірурга О. Богаєвського, фольклориста, мово­знавця, літературо­знавця І. Гурина, письмен­ника, пере­кладача С. Васильченка, поета, пере­кладача В. Самійленка, поетеси, бандуристки Х. Литвиненко, поета, журналіста Д. Мегелика; скульптора, кінорежисера, драматурга І. Кавалерідзе (нар. арт. УРСР), скульптора, живописця Ф. Балавенського, живописця, архітектора В. Кричевського, архітектора, графіка, живописця, кераміста О. Сластьона, нар. маляра О. Стельмаха, кераміста, іконописця І. Українця, майстра різьбле­н­ня на дереві, іконописця Я. Усика та ін. Почесні громадяни М.: Л. Губерський, засл. художник України В. Брикулець (обом присвоєно зва­н­ня 2003), дир. курорту «Миргород» (1963–84) І. Ігнатенко (2005), крає­знавець, публіцист, лікар І. Зубковський (2008), письмен­ник А. Шевченко (2015); кер. міста, що зробили знач. внесок у його роз­виток, В. Радько (2005), О. Паутов (2010), В. Третецький (2016); учасник визволе­н­ня М. від нім. окупації, журналіст М. Фролов (1999), військовики, які загинули 2014–17 під час бо­йових дій на Сх. України, О. Зубченко, Д. Коряк, М. Куценко, С. Никоненко, М. Ошека, О. Тарасенко. Встановлено памʼятники Данилу Апостолу, миргород. козакам, М. Гоголю (побл. створ. алею гоголів. героїв; одна з візитівок міста — т. зв. Миргород. калюжа), В. Боровиковському, Д. Ґурамішвілі, Т. Шевченку, Панасу Мирному, Б. Грекову, І. Зубковському, на честь воїнів-визволителів, які загинули під час 2-ї світової вій­ни, жертвам фашизму, «Вічна Слава», воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, учасникам бо­йових дій на Сх. України; на Алеї Героїв — погру­д­дя Героїв Рад. Союзу С. Власенка (у довоєн. час мешкав у М.), В. Лазоренка, І. Оно­прієнка (обидва народилися у с. Шахворостівка), Ф. Мініна (смт Ромо­дан) та П. Посвіта (с. Слобідка; усі — Миргород. р-н).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю