Мерефа — Енциклопедія Сучасної України

Мерефа

МЕРЕ́ФА – місто Харківського району Харківської області. 2016 з Мереф'ян. міської (підпорядк. с-ще Селекційне) та Утків. селищ. (смт Утківка, села Верхня Озеряна, Кринички, Лелюки, Нижня Озеряна) рад утвор. Мереф'ян. міську об'єднану територіал. громаду. Знаходиться на р. Мерефа (притока Можу, бас. Сіверського Дінця), у місці впадіння в неї р. Ржавчик, за 10 км від Харкова. Пл. 18,32 км2. За переписом насел. 2001, проживали 25 018 осіб (складає 86,4 % до 1989); станом на 1 січня 2017 – 22 197 осіб; переважно українці. Залізнич. вузол. Через М. проходить автомобіл. шлях Харків–Сімферополь. Засн. наприкінці 16 ст. як козац. опор. оборон. пункт. У 2-й пол. 1650-х рр. тут уже була фортеця з чавун. гарматами. Згодом М. стала центром Мереф'ян. сот­ні Харків. полку. 1668 і 1670 мешканці підтримали антимоск. повстання. Тривалий час у М. жив кошовий отаман І. Сірко з родиною. У 1670–80-х рр. його зяті – І. Артеменко (до 1928 існувало окреме поселення Артемівка) та І. Сербин – були мереф'ян. сотниками. 1679 служили 459 козаків. На М. часто нападали татар. загони: найбільші сутички відбулися 1668, 1671, 1673, 1675, 1688, 1693. У 1680-х рр. сюди засилали засуджених з рос. земель. Від 1765 – центр Мере-ф'ян. комісарства. 1780–97 – у складі Харків. намісництва; 1797–1835 – Слобідсько-Укр., 1835–1925 – Харків. губ.; 1780–1923 – Харків. пов. Від 1780 до поч. 1920-х рр. – слобода. У 17–19 ст. були розвинені землеробство, тваринництво, різноманітні промисли (М. – один із центрів кахлярства на Слобожанщині) та чумацтво. 1773 працювали 16 винокурень, водяний млин, селітр. мануфактура, тричі на рік збиралися ярмарки. 1844 відкрито церк.-парафіял. школу; 1861 – приход., 1873 – двокласне (від 1911 – чотирикласне), 1883 – жін. початк. уч-ща. 1864 було 645 дворів, мешкали 3997 осіб. 1867 прокладено залізницю. Наприкінці 19 ст. у Артемівці працювали спирт. і скляний з-ди, що належали підприємцю Е. Борткевичу. 1914 проживали 7950 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 – у складі Харків. округи; від 1932 – Харків. обл. Від 1928 – смт, від 1938 – місто. У 1920-х рр. – райцентр. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. У довоєн. період відкрито робітн.-селян. театр. Від 21 жовтня 1941 до 5 вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Рад. війська тричі звільняли місто та відступали. У 6-ти брат. могилах похов. 640 рад. бійців. Багато воїнів-визволителів отримали бойові нагороди, тут відзначився Герой Рад. Союзу І. Решетей. 1945 засн. станцію бджільництва та школу бджолярів, що були одними з провідних у СРСР. Нині М. входить до Харків. пром. вузла. Гол. підпр-ва: «Манометр-Харків» (контрольно-вимірюв. прилади), Мереф'янська скляна компанія, «Опора» (вироби з бетону), «Скловолокно» (підготовка та прядіння текстил. волокон, вироб-во текстил. тканин і скловолокна), Мереф'ян. вироб. підрозділ «Укрспирту». У 2-й пол. 20 ст. також працювали підпр-во «Південтранстехпром», мех. і цегел. з-ди, з-д корм. дріжджів, взуттєва ф-ка. Є поклади піску, глини та природ. газу. Росте сосн. ліс. У М. – Овочівництва та баштанництва Інститут НААНУ, відділ шовківництва та тех. ентомології (до 2008 – Шовківництва Інститут НААНУ) Експериментальної і клінічної ветеринарної медицини Інститут НААНУ (Харків), мед. ліцей, 5 заг.-осв. шкіл, 3 дитсадки; клуб дит. і юнац. творчості, дит. муз. школа, дит. б-ка, ДЮСШ; Будинок культури, 4 б-ки для дорослих, музеї історії міста, бойової слави та бджільництва; центр. рай. лікарня. Існує аматор. футбол. клуб «Авангард». Реліг. громади: УПЦ МП (церква Різдва Пресвятої Богородиці, зведена 1795), євангел. християн-баптистів, свідків Єгови. Збереглися квартал 2-поверх. будинків, споруджених 1911 для бельг. працівників скляного з-ду, та приміщення сучас. заг.-осв. школи № 1, збуд. 1914 за проектом Б. Корнієнка. Встановлено погруддя І. Сірка та Т. Шевченка, пам'ят­ник воїнам, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни. Серед видат. уродженців – фізики Ю. Бойко, О. Голик, В. Ткач, фахівець у галузях радіо­фізики й електроніки В. Катрич, фахівець у галузі перевезень на залізнич. транспорті О. Огар, хімік-технолог Г. Гончаренко, лікар-гігієніст Г. Даниленко, лікар-фармаколог С. Закривидорога, ортопед-травматолог М. Куліш, лікар-нейрофізіолог М. Сергієнко, вет. лікар В. Шеховцов, філософ Г. Панков; мовознавець, письменник О. Юрченко, поет В. Демченко; живописці, графіки П. Жалко-Титаренко, О. Щеглов, О. Яковенко, майстриня декор. мист-ва Л. Шаповал; архітектор В. Реусов; артист балету, балетмейстер, засл. арт. України І. Храмов; громад.-політ. діяч, публіцист П. Байбак, генерал-хорунжий Армії УНР В. Татарський. З М. пов'язані життя та діяльність вет. лікарів В. Головка (акад. НААНУ), І. Кириченка, вчених-генетиків О. Волосевича, В. Ефроїмсона, В. Клименка, ентомолога А. Злотіна, фахівця у галузі ліс. госп-ва Б. Пилипенка, агронома І. Строни, біолога В. Шахбазова, фахівця у галузі шовківництва І. Щербакова, хіміка-технолога О. Крамаренка, лікаря-невропатолога В. Сухорукова; письменника, композитора В. Кириченка; актриси, нар. арт. УРСР А. Морозової; Героїв Рад. Союзу З. Слюсаренка (двічі), О. Козакова, В. Мірошниченка; альпініста С. Бершова, велогонщиці Р. Ободовської.

Літ.: Михайлин І. Коли вона заснована? // Трибуна трудящих. 1992, 5 верес.; Мерефа: Зб. архів. док. і мат. Х., 1995. Ч. 1–2; Хихля Б. Чотири століття місту // Слобід. край. 1995, 2 верес.; Історія міста Мерефи: Доп. та повідом­лення наук. краєзн. конф. (24 квітня 1996). Мерефа, 1998; Маслійчук В. Л. Козацька старшина Харківського слобідського полку. 1654–1706. Х., 1999; Воронов В. Я. Мерефа. Страницы истории. Х., 2014. Кн. 1; 2015. Кн. 2.

В. І. Сітов


Покликання на статтю