Межелайтіс Едуардас — Енциклопедія Сучасної України

Межелайтіс Едуардас

МЕЖЕЛА́ЙТІС Едуардас (Mieželaitis Eduardas; 03. 10. 1919, с. Карейвішкіс, нині Пакруойс. р-ну, Литва – 06. 06. 1997, Вільнюс) – литовський поет, публіцист, перекладач. Нар. поет Литви (1974). Герой Соц. Праці (1974). Премія ім. Дж. Неру (1969). У 1923 з батьками переїхав до м. Каунас (Литва). Навч. у Каунас. (1939–40) та Вільнюс. (1940–41) ун-тах. Перебував у підпіл. комсомол. орг-ції (від 1935), тоді ж дебютував віршами у її нелегал. альманасі. Працював у ред. г. «Komjaunimo tiesa» (1940–41). У роки 2-ї світ. вій­ни – військ­кор у складі 16-ї Литов. дивізії рад. військ. Від 1946 – ред. ж. «Ja-unimo gretos», «Žvaigždutė». Секр. (1954–59), голова правління (1959–70) СП Литви; секр. правління СП СРСР (від 1959). Після виходу перших зб. віршів «Lyrika» («Лірика», Москва, 1943) і «Tėviškės vėjas» («Вітер батьківщини», Каунас, 1946) на заг. зборах литов. рад. письменників (1946) зазнав різкої критики за безідейність творчості. Почав займатися перекладац. діяльністю, а також випустив декілька книжок з вір­шами для дітей – «Kuo būti?» («Ким бути?», Каунас, 1947), «Ką sakė obelėlė» («Що сказала яб­лунька», Вільнюс, 1951). Етапною у творчості М. є зб. поезій «Žva­igždžių papėdė» («Біля підніжжя зір», Вільнюс, 1959), куди уві­йшов лірич. цикл «Žmogus» («Людина»; окреме вид. – «Человек», Вильнюс, 1961; Ленін. премія, 1962). У ній поет створив узагальнено-гіперболізов. образ сучасника, дав ліричну проекцію людини на Всесвіт та космос. Факт присудження Ленін. премії дозволив М. експериментувати з формою вірша, застосовувати різні стилі. У центрі його наступ. збірок – тема людини і сусп-ва. Він поєднував лірично-пісенні традиції литов. поезії та фольклору з новіт. досягненнями світ. лірики, вдавався як до класич. розмірів, так і до вільного вірша, експериментував у жанрі лірич. прози. Для його лірики остан. років характерні афористичність і медитативність. М. не сприйняв рух литов. нац. відродження, у перші роки незалежності вважав себе «непотріб. людиною», частково втратив популярність. За новіт. оцінкою М. вважають одним із найбільш тех. литов. поетів, одним із найяскравіших представників литов. авангарду в ліриці. Переклав поезії Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати», «І виріс я на чужині», «Сонце заходить, гори чорніють», «У нашім раї на землі» та ін., що ввійшли до вид. перекл. творів укр. поета «Poezija» («Поезії», 1951), «Eilėraščiai» («Вірші», 1955), «Kobzarius» («Кобзар», 1961) та «T. Ševčenka, І. Franko, L. Ukrainka. Eilėraščiai. Poemos. Drama» («Т. Шев-ченко, І. Франко, Леся Українка. Вірші. Поеми. Драма», 1988, кн. 66; усі – Вільнюс), а також низку віршів П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана, А. Малишка, роман «Злата Прага» О. Гончара (1950), зб. «Українські народні казки» (1949). Автор ст. «У Вільні, городі преславнім» («Жовтень», 1964, № 3) – про перебування Т. Шевченка у Вільнюсі. Окремі твори М. укр. мовою переклали М. Бажан, В. Бичко, А. Малишко, Б. Степанюк, П. Воронько, Д. Чередниченко, В. Лучук, В. Коломієць, О. Мокровольський, П. Марусик, Р. Кудлик, Д. Гринько, В. Вільний. 1981 у вид-ві «Дніпро» в Києві окремим вид. вийшли «Поезії» М.

Тв.: Dainų išausiu margą raštą. 1952; Broliška poema. 1954; Mano lakštingala. 1956; Lineliai. 1960; Saulė gintare. 1961; Žmogus. 1962; Autoportretas. Aviaeskizai. 1962; Atogrąžos panorama. 1963; Lyriniai etiudai. 1964; Naktiniai drugiai. 1966; Montažai. 1969; Horizontai. 1970; Raštai: 11 tomų. 1974–84; Postskriptumai. 1986; Gnomos. 1987; Laida. 1992; Saulės vėjas. 1995; Mažoji lyra. 1999; Mano jaunystės dainos. 2001; Nereikalingas žmogus. Akcen-tai: autobiografinė esė. 2003 (усі – Вільнюс); укр. перекл. – Братерська поема. К., 1958; Людина. К., 1963; [Вірші] // Подарунок з Німану. К., 1963; Світ Чюрльоніса // Жовтень. 1975. № 10; [Вірші] // Голос Литви. К., 1981; [Вірші] // Литов. рад. поезія: Антологія. К., 1985.

Літ.: Бичко В. Зустріч з Межелайті­сом // Україна. 1972. № 25; Брюховець­кий В. Всесвіт у серці // Межелайтіс Е. Поезії. К., 1981; Мащенко М. Зодчий люд­ської душі // КіЖ. 1988, 3 квіт.; V. Braziū­nas. Eduardas Mieželaitis: post scriptum. Vilnius, 2008; M. Tamošaitis. Juozas Bal­tušis ir Eduardas Mieželaitis tautinio atgi­mimo ir pirmaisiais Lietuvos nepriklau­somybės metais // Lituanistica. 2016. Т. 62, № 1.

Н. О. Непорожня, А. Л. Тараненко


Покликання на статтю
Н. О. Непорожня, А. Л. Тараненко . Межелайтіс Едуардас // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=66107 (дата звернення: 26.10.2021)