Меридіан — Енциклопедія Сучасної України

Меридіан

МЕРИДІА́Н (від лат. medius – середній і dies – день, полуденний) – одне з великих уявних кіл на сферичній поверхні, які використовують для створення системи сферичних координат (див. Сфера). Це коло перетинається з усіма іншими в двох точках, що називають полюсами. Всі точки одного М. мають однак. довготу, але різну широту. Застосовують багато визначень М. залежно від того, які об'єкти вивчаються або яких методів їхнього опису це поняття стосується, зокрема при дослідж. Землі – геогр. М., геомагніт. М., геодез. М.; при дослідж. косміч. об'єктів – планетогр. М., небес. М., геліогр. М., селеногр. М. Геогр. М. – уявна лінія на поверхні Землі, що проходить через геогр. полюси, точку спостережень та утвор. перерізом з поверхнею Землі площини, у якій лежить її вісь обертання. Цей М. у заданій точці земної поверхні визначає одну з геогр. координат – довготу. Відлік довготи на Землі проводять від початк. М. За рішенням Вашинґтон. меридіан. конф. (1884), таким початк. М. прийнято Ґрінвіц. М., що проходить через лондон. бюро Ґрінвіч. Раніше кожна країна могла довільно обирати початк. М. Найвідомішими початк. М. були: Паризький, Пулковський (С.-Пе­тербург) і Празький. 2009 на тер. обсерваторії Київ. ун-ту відкрито анотац. дош­ку, присвячену Київ. М. Його встановили 1845 з ініціативи дир. обсерваторії В. Федорова. Офіц. довгота Києва, визначена в обсерваторії, дорівнює 2 год. 2 хв. 1 сек. (на Сх. від Ґрінвіц. М.). Геомагніт. М. – лінія перетину поверхні Землі площиною, у якій лежить вісь магніт. диполя Землі. Він проходить через магнітні полюси. Планетогр. М. – лінія перерізу поверхні планети площиною, в якій лежить вісь обертання цієї планети. М., що проходить через центр диска планети, називають центральним. Планетогр. довготу центр. М. відраховують від визначеного для цієї планети (а також Сонця та Місяця) нульового М. на Зх., тобто за часовою стрілкою, якщо спостерігати з Пн. полюса планети. Небес. М. – велике коло на небес. сфері, що проходить через полюси світу та зеніт точки спостереження. Він перетинається з горизонтом у точках Пн. і Пд., ділить небесну сферу на сх. і зх. півсфери. У площині небес. М. лежить вісь світу та прямовісна лінія. Площина небес. М. збігається з площиною М. земного місця спостереження. Від небес. М. відраховують часові кути небес. об'єктів, а уздовж небес. М. – їхні схилення.

Літ.: Дума Д. П. Загальна астрометрія. К., 2007.

А. О. Корсунь


Покликання на статтю