Мечников Ілля Ілліч — Енциклопедія Сучасної України

Мечников Ілля Ілліч

МЕ́ЧНИКОВ Ілля Ілліч (03(15). 05. 1845, маєток Панасівка, нині с. Іванівка Ку­­п'ян. р-ну Харків. обл. – 02(15). 07. 1916, Париж) – мікробіолог, зоо­лог, патолог, геронтолог. Почес. чл. Лондон. королів. т-ва (1895), РАН (1902), Віден., Бельгій. АН. Іноз. чл. Париз. АН (1912). Почес. д-р Кембридж. ун-ту (1891). Чл. Париз. мед. академії, Швед. мед. т-ва. Орден Почес. легіону. Закін. екстерном Харків. ун-т (1864). Наук. відрядження до Німеччини, Італії. Працював у Новорос. ун-ті (Одеса, з перервою): 1867–68 – доц., 1870–82 – ординар. проф. каф. зоології та порівнял. анатомії. Від 1868 – приват-доц. С.-Пе­­тербур. ун-ту, де захистив доктор. дис. із зоології «История развития Nebalia: [Сравнительно-эм­­бриологический очеркъ]» (С.-Пе­­тербургъ, 1868). Звільнився 1885 на знак протесту проти реакц. політики цар. влади в галузі освіти. 1886 повернувся в Одесу, де разом із М. Гамалією організував першу в Рос. імперії і другу в світі бактеріол. станцію для боротьби з інфекц. хворобами (нині Одес. НДІ епідеміології та мікробіології ім. М.). 1887 змушений виїхати до Німеччини. Від 1888 – у Парижі, де в Ін-ті Пастера заснував і був зав. лаб. (до 1916), від 1905 – заст. дир. До роботи у лаб. залучив талановитих учених із різних країн, тому його міжнар. школа з імунології та мікробіології стала однією з найвідоміших у світі на межі 19–20 ст. У дослідж. «Очеркъ вопроса о про­­ис­­хождѣніи видовъ» (1876) висловив ідеї, що випередили сучасне розуміння еволюції. Описав явище фагоцитозу (1882), на його основі розробив теорію порівнял. патології запалення та фагоцитарну теорію імунітету (Нобелів. премія у галузі фізіології та медицини, 1908, разом із П. Ерліхом). Наук. дослідження: імунологія, мікробіологія, геронтологія, патологія, ембріологія. Вивчав заг. механізми ембріонал. розвитку організмів із різних щаб­лів еволюції. Основоположник еволюц. ембріології (спільно з О. Ковалевським). Запропонував теорію походження багатоклітин. тварин. Один із засн. порівнял. патології, імунології та мікробіології. Здійснив новатор. дослідж. для з'ясування ролі мікроб. асоц. та антаногізму мікробів в інфекц. процесах. Сформулювавши положення про користь мікроб. антагонізму для здоров'я людини, став засн. сучас. концепції пробіотиків. Створив особ­ливу галузь сучас. біології – експерим. морфологію. Заклав основи епідеміології холери, черев. тифу, туберкульозу та ін. Разом із Е. Ру експериметально викликав сифіліс у мавпи. Заснував наук. геронтологію. Вивів проб­лему вивчення старості на шлях еволюц. біол. дослідж. Розробив теорію, відповідно до якої старіння і смерть у людини настають передчасно у результаті дії на організм мікробів та ін. отрут. Кінцевим ідеалом життя вважав ортобіоз – досягнення повного і щасливого кінця життя, що закінчується спокій. природ. смертю; заклав основи танатології. Вивчав проблеми боротьби зі шкідниками с.-г. культур, уперше висунув ідею застосування біол. методів із цією метою. Досліджував питання дарвінізму, антропології (зокрема калмиків, 1911 очолив експедицію для вивчення туберкульозу серед населення калмиц. степів). Вважав себе прихильником раціоналізму, критикував реліг., ідеаліст. і містичні погляди. Розробив філос. систему, суть якої виклав у кн. «Сорокъ летъ искания рацио­нального мировоззрения» (Мос­­ква, 1913; 1914). Серед учнів – М. Гамалія, Д. Заболотний, Л. Тарасевич. Видано книги М.: «Стра­­ницы воспоминаний» (1946), «Из­­бранные биологические про­­из­­ведения» (1950), «Избранные труды» (1951), «Академическое собрание сочинений» (1950–64, т. 1–16; усі – Москва). Ім'я М. присвоєно Всесоюз. наук. т-ву мікробіологів та епідеміологів, Ін-ту мікробіології та імунології НАМНУ, Одес. ун-ту; на його честь названо: деякі види найпростіших і рослин; мис, відкритий 1903–05 Франц. антарктич. експедицією; 1970 – кратер на Місяці; вулиці у Києві, Дніпрі, Одесі, Севрі (Франція). 1945 АН СРСР засн. Золоту медаль та премію ім. М. 2005 йому встановлено па­м'ят­­ник у Харкові, НБУ випущено ювіл. монету, 2015 – марку.

Пр.: Болѣзни личинокъ хлѣбнаго жука. О., 1879; Лекціи по сравнитѣльной пато­­логіи воспаленія. Москва, 1892; Мос­­ква; Петроградъ, 1923; Невосприимчивость въ инфекционныхъ болѣзняхъ. Мос­­ква, 1903; 1953; Этюды о природе человѣка. Москва, 1904; 1913; Этюды оптимизма. Москва, 1907; 1909; Осно­­ватели соврѣменной медицины. Пастер–Листер–Кох. Москва, 1915.

Літ.: Безредка А. М. Воспоминания об И. И. Мечникове: последний период жизни в Париже // Природа. 1926. № 7/8; Мечникова О. Н. Жизнь Ильи Ильича Мечникова. Москва; Ленинград, 1926; 2007; Гамалея Н. Ф. Воспоминания. Ленинград, 1947; Залкинд С. Я. Илья Ильич Мечников: Жизнь и творческий путь. Москва, 1957; P. Lépine. E. Metchnikoff. Paris, 1966; Резник С. Е. Мечников. Мос­­ква, 1973; Шабров А. В. Илья Ильич Мечников: Энциклопедия жизни и творчества. С.-Петербург, 2008; Петрюк П. Т. и др. Илья Ильич Мечников: биографические, научные и психиатрические ас­­пекты (к 165-летию со дня рожд.) // Аннали Мечников. ін-ту. 2010. № 2; Золоті імена Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, 1865–2015: Наук. довід. О., 2015.

І. Г. Скрипаль


Покликання на статтю