МІМІКРІ́Я (англ. mimicry — наслідува­н­ня, імітація) — подібність одних тварин чи рослин до інших, що виникла у процесі еволюції як захисне при­стосува­н­ня, маскува­н­ня організмів. Термін «М.» у наук. обіг увів у серед. 19 ст. англ. натураліст і зоолог Г.-В. Бейтс; в автор. інтер­претації М. — наслідува­н­ня у зовн. будові їстів. видів тварин не­їстівних. Пізніше М. трактували не тільки як зовн. подібність не­шкідливого виду тварин до не­їстівного або отруйного, а також як прагне­н­ня стати малопомітним за рахунок подіб­ності форми тіла до листка, кори, неживого предмета або просто злитися з довкіллям завдяки маскуючому забарвлен­ню. Усі ці близькі ситуації часто обʼєд­ну­ють поня­т­тям «захисне забарвле­н­ня». У класич. дарвінізмі прий­няте більш вузьке трактува­н­ня, за­пропоноване англ. натуралістом А.-Р. Вол­лесом, згідно з яким М. — зовн. подібність одного виду тварин до іншого через більшу захищеність остан­нього від ворогів. Вважається, що такі біол. імітації формуються в процесі еволюції під впливом добору природного і завдяки М. без­захис. вид здатний обманювати своїх ворогів, зберігаючись у природі. Види, які проявляють М., обовʼяз­ково належать до від­далених таксономіч. груп (родів, родин, рядів). Класичні приклади: наслідува­н­ня забарвле­н­ня без­печ. молоч. змії (Lampropeltis triangulum) отруй. коралових аспідів роду Micrurus, метеликів склівок (Se­siidae) і мух дзюрчалок (Syrphi­dae) жалючих комах, зокрема ос. У більш сучас. трактува­н­нях під М. ро­зуміють не тільки схожість у зовн. будові, але й звуків і запахів. У наук. літературі описано випадки колектив. поведінк. М. (напр., гусениці утворюють на корм. рослинах скупче­н­ня не­зро­зумілих форм, що, як вважається, від­лякує птахів). Ві­дома М. і у рослин; це схожа форма листків у глухої кропиви (Lamium album) і кропиви дводомної (Urtica dioica) з жалкими волосками. Приклад «позитив.» М. можна зна­йти серед орхідей, адже квітки деяких видів (Оphrys apifera, O. oestrifer) «прикидаються» самками мух або бджіл, щоб викори­стати їхніх самців для запиле­н­ня. Водночас у сучас. біо­логії класична М. — швидше зі сфери книжк. міркувань, ніж предмет наук. досліджень. По­глиблений аналіз різномані­т­тя явищ природ. маскува­н­ня організмів все ж таки доводить, що в більшості випадків подібність від­далених видів не має явного захис. сенсу. Більше того, межі між такими явищами, як М. та просто між­видова мінливість, є досить уявними. Слід додати, що такі трактува­н­ня, як «без­печна» або «небезпечна» істота, «поміт.» або «непоміт.» організм, є не обʼєктив. ситуацією в природі, а субʼєктив. інтер­претаціями людини. Тому М. все частіше роз­глядають як частковий випадок паралел. і конвергент. еволюц. пере­творень, у яких немає спец. захис. сенсу.