Мінімалізм

МІНІМАЛІ́ЗМ (від лат. minimus — найменший) — напрям у мистецтві другої половини 20 ст., що склався, з одного боку, як реакція на під­креслену спонтан­ність та емоційну від­критість поширеного у 1950-х рр. абстрактного екс­пресіонізму, з іншого — як протоконцептуальне явище, де аналізували засади мистецтва, використовуючи під­креслено лаконічні, зроблені пере­важно промисловим шляхом форми, ритмізовані композиції, монохромні кольори, про­грамно вилучаючи з творчого процесу самовираже­н­ня та індивідуальність автора. Ін. назви — мистецтво первин. структур, аbc-art, серійне мистецтво, постживописна абстракція, холодне мистецтво. Окреслений на поч. 1960-х рр. у США, М. по­значився у музиці, живописі, скульптурі, архітектурі. М. базується на абстракт., неантропол. формах, чіткій логічності побудови, принципах серійності, тавтологічності, від­кидає будь-який ілюзіонізм, деталізацію, ієрархію виражал. засобів, утверджуючи їхню рівноцін­ність у творі, наголошуючи на гранич. простоті композиції, темпорал. та обʼємно-простор. ріше­н­ня. Концептуал. засади М. заперечують асоціативність, метафоричність, символічність і декоративність у мистецтві, під­креслюючи самоцін­ність форми, прагне­н­ня утвердити притаман­ну їм силу. Одночасно М. спрямований на активізацію глядац. сприйня­т­тя, важливість не лише суто зорових, а й психомотор. його складових. У теор. засадах М. від­ображено естетико-філос. принципи проте­стантизму, сх. реліг. та філос. учень, у яких важливу роль ві­ді­грають медитація, спо­глядальність, мовча­н­ня, паузи, категорія пустоти. Традиц. види мистецтва (живопис, скульптура) у М. роз­глядають як «специф. обʼєкти», що від­значаються стабільністю, нечутливістю до руху часу, зроблені з сучас. матеріалів, проти­ставляючи себе класич. матеріалам мистецтва (алюміній, мідь, сталь, анодоване чи оцинков. залізо, вогнетривка цег­ла, полімер. гума, метал. дріт, свинець, фанера, люмінесцент. світильники). Витоки М. у візуал. мистецтві закладені в дадаїзмі та кон­структивізмі. Попередники М. у візуал. мистецтві: Е. Рейнгард, Ф. Стел­ла, Б. Ньюмен, Т. Сміт. Серед пред­ставників М. — К. Андре, Д. Флейвін, Дж. Мак­крекен, Л. Белл, М. Бочнера, Р. Ра­йман, Б. Мерден, практики та художники-теоретики напрямку — Д. Джадд, С. Левіт, Р. Мор­ріс. «Специф. обʼєкти» М. складені з простих геом. площин та обʼємів, часто є порож. паралелепіпедами, конусами, гранчастими структурами, рівномірно пофарбов. прямокутними планшетами з різних матеріалів (фанери, цинку та ін.). Велике місце належить порож. обʼємам різної конфігурації з ретельно від­працьованою або грубою поверх­нями. Мінімаліст. обʼєкт — кон­струкція сві­домості, що вилучає будь-які асоціації чи посила­н­ня до зовн. світу. Важливим елементом худож. змісту геом. образів М. є їхні зміни в процесі сприйня­т­тя: пер­спективні скороче­н­ня, ракурси освітле­н­ня, спо­гля­да­н­ня з різних боків і точок зору. У концепції М. викори­стані закони сприйня­т­тя, від­криті школою ґештальтпсихології. Попри заперече­н­ня асоціативно-змістового позаформал. значе­н­ня твору М. роз­робив нову естетику, що зна­йшла пошире­н­ня в арх-рі та дизайні. Арх-ра та оформле­н­ня інтерʼєрів М. ви­значаються вишуканим лаконізмом форм, особливою увагою до структури, кон­струкцій та композиції простору, уникне­н­ням декору і прикрас. Кожний елемент має функціонал. при­значе­н­ня. Пере­важають прості геом. форми та обʼєми. Особива роль належить ефектам освітле­н­ня, звідси — великі на всю стіну вікна, пласкі дахи з скляними фрагментами, приховане під­свічува­н­ня по периметру інтерʼєру. Витоки архіт. М. — у традиціях япон. архітектури та роз­робках нідерланд. групи «De Stijl». Засади архітектури М. сформульов. архітектором і теоретиком Л. Міс ван дер Роє, чий принцип «менше — значить більше», ви­значив гол. особливості стилю. Великого значе­н­ня в арх-рі М. надають якості матеріалів, пере­важно природних (камінь, мармур, дерево, скло) та хромов. сталі. Особливу увагу приділяють від­тінкам монохром. стриманих нейтрал. кольорів (білого, сірого, бежевого тонів). Архітектори М. — Л. Міс ван дер Роє, Д. Паусон, К. Сильвестрина, Т. Андо. Естетика та принципи М. актуальні в арх-рі та дизайні поч. 21 ст.

Завантажити статтю