Мірмекій

МІРМЕ́КІЙ — античне місто. Засн. у 1-й третині 6-го ст. до н. е. побл. під­ніж­жя Карантин. мису за 4 км на Пн. Сх. від Пантикапея (сучасна пн. частина Керчен. бухти, м. Керч, АР Крим). Зга­дане в антич. авторів Псевдо-Скілака, Страбона, Псевдо-Ар­ріана, Плінія Старшого та ін. Перший опис городища і некрополя здійснив П. Дюб­рюкс 1820, тоді ж разом із І. Стем­ковським він зняв його план. Роз­копки у 19 ст. мали епізодичний характер. Стаціонарні дослідж. городища проведено під керівництвом В. Гайдукевича (1934–40, 1946–66), Ю. Вино­градова (1982–94), О. Бутягіна (від 2000). Макс. пл. городища — до 8-ми га, акрополь — скелястий мис над морем. Ймовірно, М. виник у результаті внутр. колонізації Пантикапея. Первісна буд. діяльність пред­ставлена частково за­глибленими у скелю однокамер. житлами (прямокут. і круглої форми), напів­землянками та госп. ямами. У М. від­крито один із найраніших оборон. мурів у Пн. Причорноморʼї — стіну, складену з великих брил вапняку на глинистому роз­чині, з простеженою довж. до 20-ти м. Вона побуд. у 2-й пол. 6-го ст. до н. е. у звʼязку із зовн. за­грозою. На поч. 5-го ст. до н. е. напів­землянки засипано, а над ними зведено житл. будинки з сирц. цегли на камʼяних цоколях, які складалися з одного або декількох приміщень та мощених внутр. по­двірʼїв. У 5-му ст. тер. міста зросла майже вдвічі. Над одним із будинків у пн. частині у ран­ньоел­лініст. час насипано зольник вис. до 3-х м, що виконував культові функції (у шарах золи зна­йдено уламки посуду та числен­ні теракот. статуетки). М. входив до складу Боспор. царства і не мав політ. автономії. Зруйнований у 1-му ст. до н. е., однак у 1-му ст. н. е. життя на тер. М. від­родилося. У місті роз­вивалося виноробство (від­крито виноробню) та рибозасолюв. промисел. Остаточно припинив існува­н­ня в пізньоантич. час — на­прикнці 4-го — на поч. 3-го ст. н. е. На Пн. від М. зна­йдено похова­н­ня ран­нього некрополя. На тер. антич. М. у 7–9 ст. існувало середньовічне поселе­н­ня, повʼязане з салтово-маяц. памʼятками, у 13–14 ст. — невелика ґенуез. фортеця Пондіко.

Завантажити статтю