Кізко Петро
КІЗКО́ Петро (псевд. — Аркан Пчхи; 29. 06. 1913, с. Стара Водолага, нині Нововодолаз. р-ну Харків. обл. — 28. 02. 1976, Мюнхен) — письменник, журналіст. Навч. у Харків. пед. технікумі (1929–31). Працював у піонер. г. «На зміну» (із В. Бичком та І. Неходою), рай. газетах. 29 березня 1938 заарешт., за звинуваченням в антирад. агітації увʼязн. у Харкові. Звільн. через рік і знову заарешт. 1944 емігрував до Німеччини. З укр. письменниками-емігрантами Яром Славутичем, О. Воропаєм, Петром Карпенком-Криницею, В. Жилою, М. Ситником жив у таборах для переміщ. осіб побл. Берліна та Гамбурґа, де видавав г. «Луна»; мешкав в Авґсбурзі, переїхав до Мюнхена. Друкував твори у часописах «Український самостійник», «Час»; ред. молодіж. ж. «Авангард» (1946–48), «Крилаті» (1972–73), «Українська трибуна», «Шлях Перемоги». Автор поет. зб. «Навіки твій» (Гайденау, 1946) та «Буде завтра день» (Нью-Йорк, 1957), зб. новел «На скривавленій землі» (1952), повісті «Устим Безрідний» (1956; обидві — Мюнхен). Деякі вірші К. вміщено в «Антології української поезії» (Лондон, 1957). Писав також вірші для дітей (надруковані у читанках, антологіях, хрестоматіях). У творчості К. поєднано глибокий психол. аналіз люд. вчинків із соц.-філос. узагальненнями, колорит. деталями. Його герої в умовах рад. дійсності виявляють мужність і благородство. Написав низку публіцист. та літ.-крит. статей, зокрема «Літературні організації в Україні та їх ліквідація» // «Визвольний шлях», 1967, № 7–8; «Московський большевизм в оцінці Д. Донцова» // «Авангард», 1971, ч. 4; «Мої спогади» // Там само, 1979, ч. 1–6; 1980, ч. 1; «Високомистецька поезія» // «Слово і відгомін: Збірник з нагоди 80-річчя Володимира Біляєва» (Д., 2006).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
