Модерність

МОДЕ́РНІСТЬ (від франц. modernité — сучасність) — поня­т­тя, що етимологічно має спільне походже­н­ня з модерном; у багатьох текс­тах їх ототожнюють. За­стосува­н­ня М. у від­мін­ному від модерну значен­ні полягає у пріоритет. увазі до змінюваності соц. практик та їх плюральності, а не тяглості та цілісності. М. — властивість соц. практик, що акумулює й реалізує їхній транзитив. характер, містить від­мову від догматич. ставле­н­ня до традицій та спрямованість на оновлювал. тенденції у всіх сферах сусп. життя — екон., політ., наук.-теор., філос.-дискурсив., етич., естет. та ін. Перше за­стосува­н­ня терміна «М.» повʼязу­ють з іменем франц. поета, письмен­ника, знавця живопису Ш. Бодлера, який в есеї «Le Peintre de la vie moderne» («Художник модерного життя», Париж, 1863) описав М. як плин. жит­тєвий досвід в урбаніст. метрополісі, сповнений несподів. «роз­ривів» та від­критий до новизни. У філос. дискурсі 19–21 ст. поня­т­тя «М.» за­стосовують як у філос. рефлексії щодо природи соц. практик, їхнього спів­від­ноше­н­ня з нормативністю (соц., етич., правовою), «епохою» як культурно-істор. цілісністю та процесом, так і в філос. саморефлексії й метафілософії, зокрема осмислен­ні пита­н­ня про змінюваність самого філос. дискурсу, його «модернізацію» (або за­старілість і зникне­н­ня) в умовах сучас. радикал. й непередбачуваних тех.-екон. та інформ.-технол. змін. Деякі сучасні амер. філософи (С. Кевелл, Дж. Берн­стайн та ін.) вважають важливим та пер­спективним для філософії нове прочита­н­ня (а не буквал. від­творе­н­ня) філос. романтизму. Зокрема, канад. філософ, один з авторів кн. «Phi­lo­sophical romanticism» («Філософський романтизм», 2006), Н. Ком­­прідіс, посилаючись на класичні на­дба­н­ня амер. філософів Р.-В. Емерсона, Р. Рорті, нім. філософів М. Гайдеґ­ґера, Ю. Габермаса, наголосив на важливій для ро­зумі­н­ня «М.» думці про те, що філософія є «рефлексив. роз­кри­т­тям» тих гетероген. соц. практик, що містять елементи транс­формації («майбут. можливостей»). Це потребує «чутливості» до від­мін­ності між сьогоден­ним і вчорашнім, до під­тримки та «роб­ле­н­ня» нового можливим. В укр. філос. думці 20 ст. значну увагу пита­н­ням модерну та М. у контекс­ті істор. епох приділяли В. Петров, Ігор Костецький, ві­домі інтелектуали сучас. зх. укр. діаспори — Л.-М.-Л. Залеська-Онишкевич, О.-С. Ільницький, І.-Р. Макарик.

Завантажити статтю