Міф

МІФ (від грец. μυ̃θος — слово, мова, сказа­н­ня) — роз­повідь, що від­творює у вербальній формі та фіксує в колективній памʼяті архаїчні вірува­н­ня давніх народів, специфіку та особливості їхніх релігійно-містичних уявлень щодо походже­н­ня людини та світу; оповіда­н­ня про богів, духів, обожнюваних героїв та першо­предків, що ведуть свій родовід ще з первісного су­спільства; специфічний спосіб сприйня­т­тя та поясне­н­ня механізму взаємодії людини, су­спільства та природи; модель спрощеної, пере­важно ір­раціональної, але цілісної інтер­­претації картини світу; витвір народної фантазії, у якому явища природи або культури подають і трактують у формі наївного уособле­н­ня; неправдиві, некритичні, ві­дірвані від дійсності концепції та уявле­н­ня. В основі виникне­н­ня та формува­н­ня М. лежить характерне для первіс. сві­домості синкретичне (недиференці­йов.) від­ображе­н­ня дійсності. М. є своєрід. синтез. феноменом, у якому досить органічно по­єд­нуються архетипне світос­прийня­т­тя та світобаче­н­ня, ранні елементи релігії, філософії, науки і мистецтва. Йому притаман­на універсальність, періодична по­вторюваність, дублюва­н­ня та тиражува­н­ня моделей, сюжетів і навіть іміджу осн. героїв у різних народів. Практично в усіх культурах існує майже одна типологія М.: космогонічні, теогонічні, астрал., тотемічні тощо. Не­зважаючи на різницю інтер­претацій, вони мають майже ідентичну структуру змісту. Так, космогонічні М. змальовують процес виникне­н­ня світу, роз­межува­н­ня землі та неба, дня і ночі, створе­н­ня людини; теогонічні роз­повід­ають про походже­н­ня богів, астрал. — про зірки та планети, тотемічні — про спорідненість людей із обʼєктами живої та неживої природи. Міфологія — специфічна система по­глядів, що ґрунтується на іррац. способі сприйня­т­тя та від­ображе­н­ня світу, вона ре­презентує специфіч. тип сві­домості, характер. пере­важно для первіс. стадії роз­витку людського су­спільства, який, однак, зберігає своє культурно-регулятивне значе­н­ня протягом досить тривалого періоду. На етапі виникне­н­ня та формува­н­ня М. було притаман­не наївне олюдне­н­ня усієї природи (своєрідна заг. персоніфікація). У цей час М. водночас виконував роль моделі сприйня­т­тя, осн. способу пі­зна­н­ня світу, в основі якої лежала нерозчленована тотожність субʼєкта й обʼєк­та, предмета та знаку, істоти і її імені. У подальшому він став специфіч. формою пере­дачі сусп. досвіду, ключовим фактором формува­н­ня соц. памʼяті. Міфологія задовольняє потреби в цілісному знан­ні про світ, організовує та регламентує життя людини в су­спільстві (на ран­ніх етапах історії — цілком, на пізніших — спільно з ін. формами ідеології, наукою та мистецтвом). Саме М. диктує людям правила соц. поведінки, зумовлює систему цін­ніс. орієнтацій, полегшує пере­жива­н­ня стресів, спричинених критич. станами природи, су­спільства й індивіда. Різні аспекти процесу міфотворе­н­ня та його впливу на сусп. сві­домість і колективну памʼять (М. як культур. архетип, процес міфологізації сві­домості, місце й роль міфології у формуван­ні громад. світобаче­н­ня тощо) здавна активно ви­вчали фахівці гуманітар. наук. Найпомітніший внесок у дослідж. впливу М. на су­спільство зробили 3. Фройд, К.-Ґ. Юнґ, Е. Кас­сірер, П. Рікер, М. Еліаде, Р. Барт, К. Леві-Стросс, О. Лосєв, Є. Мелетинсь­кий, Дж. Кемпбелл, О. Ранк та ін. Не­зважаючи на окремі роз­біжності в концепціях та по­глядах, практично всі дослідники ви­знають своєрід. феномен «невмирущості М.», що ві­ді­гравали та ві­ді­грають помітну роль не лише в традиц. су­спільствах, а й ви­ступають потуж. фактором впливу на сусп. сві­домість і в сучас. модернізов. соц. системах.

М. як специфіч. елемент сусп. спілкува­н­ня виконує низку функцій: комунікативну (пояснювал.) — викори­ста­н­ня М. для під­тримки інформ. діалогу «влада — маси» (часто він є най­ефективнішим засобом поясне­н­ня тих чи ін. сусп. дій, оскільки не потребує аргументації), корегува­н­ня істор. досвіду, фільтрува­н­ня та очище­н­ня від небажаної з тих чи ін. причин інформації колектив. памʼя­ті; регулюючу — створе­н­ня гармонії між природою, су­спільством і людиною, формува­н­ня на основі істор. міфології системи ідеол. орієнтирів та цін­ніс. орієнтацій, спрямува­н­ня за допомогою М. поведінки та дій обʼєктів впливу (окремої людини, групи чи маси) у потріб. для певної політ. сили напрямку, від­воліка­н­ня від достовір. інформації про минуле й пере­мика­н­ня її на сприйня­т­тя сфальсифіков. інформації; моделюючу — про­гнозува­н­ня, пер­спективне планува­н­ня, футурист. про­грамува­н­ня, що парадоксально по­єд­нуються з набором готових рецептів, прецедентів, зразків для запозиче­н­ня та наслідува­н­ня, що можуть слугувати орієнтиром у критич. ситуаціях; компенсаторну — реалізація через М. під­сві­домих мрій і прагнень незалежно від реалій життя; провокативну — реанімація, актуалізація, осучасне­н­ня та тиражува­н­ня в потріб. для певної політ. сили момент істор. М.-викликів, що не лише деформують істор. памʼять, а й здатні спричинити різномас­штабні (локал., регіон., заг.-держ., між­держ.) і різновекторні (етнічні, реліг., соц. тощо) конфлікти; захисну (оборон­ну) — викори­ста­н­ня М., що часто мають істор. основу, для об­ґрунтува­н­ня «правильності» сучас. політ. рішень, від­воліка­н­ня від реал. криз і про­блем, створе­н­ня ілюзії процвіта­н­ня та пер­спектив. роз­витку, збереже­н­ня та консервації традиц. цін­ностей, ідеа­лів й орієнтацій; мобілізац. — формува­н­ня шляхом викори­ста­н­ня різнорід. істор. міфологем комплексу інформ., мотивац., емоц. та ін. збудників, що забезпечують необхідну певній політ. силі дію чи без­діяльність обʼєк­та впливу; маніпулятивну — фіксація в сусп. сві­домості необхід. продуктів міфотворе­н­ня (стереотипів, іміджів, чуток та ін.), що пере­вантажують істор. памʼять і в потріб. момент вмикають дію механізмів психіч. автоматизму; конструюючу — осмисле­н­ня та адаптація в іррац. формі нових ідей, реагува­н­ня на зміну сусп. ситуації, корегува­н­ня колектив. памʼяті (нац., істор., культур., соц.), конструюва­н­ня сучас. політ. простору, моделюва­н­ня основ майбут. су­спільства. Генетично М. повʼя­заний з архетипами давнини та є результатом сусп. творчості й на­дба­н­ням колектив. сві­домості. Внаслідок цього він може сут­тєво впливати на процес формува­н­ня світобаче­н­ня й світос­прийня­т­тя, фіксації в памʼяті та сві­домості певних психол. й ідеол. установок, що можуть у подальшому ві­ді­гравати роль стійких стимулів до дії та жорстких табу. В результаті М. оберігає й стверджує прийняту систему цін­ностей та правил, під­тримує і санкціонує певні норми поведінки; спрямовує людину на по­вторе­н­ня вже досягнутого, апробованого, засвоєного. Він суміщає два аспекти: діахрон. (роз­повідь про минуле) і синхрон. (поясне­н­ня сьогоде­н­ня або майбутнього).

З часом класична міфологія (як специфічна форма сві­домості) під тиском релігії, науки, ідеології, політики транс­формувалася у феномен міфології соціальної. Транс­формація класич. міфології в соціальну зумовила, з одного боку, втрату онтол., бут­тєвого змісту, статичності, за­мкненості, що були притаман­ні класич. міфології; з ін. — зберегла та посилила її функціонал. сенс (згуртовувати та направляти нар. маси). На від­міну від архаїч., реліг. М., давніх пере­казів, соц. міфологія гранично актуальна, конкретна, прагматична, адресна та функціональна, хоча в ній можуть від­дзеркалюватися віковічні надії, сподіва­н­ня і вірува­н­ня. Крім того, соц. міфологію, порівняно з класич., вирізняє те, що вона, як правило, виражає інтереси певних соц. груп; майже завжди має сві­домих авторів (творців), хоча часто їхні імена не зберігає історія; порівняно швидко й конʼюнк­турно реагує на зміни в динаміці істор. процесу; потужніше та ефективніше впливає на пере­біг сусп. життя. Своєрід. під­ґрунтям для пошире­н­ня та утвердже­н­ня соц. міфології в сусп. сві­домості є несистемність буден. мисле­н­ня. За таких об­ставин саме М. може спри­йматися як вища форма системності, до­ступної буден. сві­домості. Він не вимагає і не перед­бачає чітких логіч. доказів, обмежуючись зовн. звʼязками між явищами. Істор. досвід засвідчує, що до соц. міфології найчастіше звертаються в пере­ломні моменти історії — у період криз, ката­строф, де­стабілізацій, революцій. Це пояснюється специфікою М. як політ. інструменту, що забезпечує до­ступ до важелів упр. масовою сві­домістю в умовах гострого дефіциту влад. ресурсів. Соц. міфологія — потуж. засіб маніпулюва­н­ня, ефектив. інструмент «корегува­н­ня» як сусп. сві­домості загалом, так і істор. памʼяті зокрема. Її потуж. та майже тотал. вплив на су­спільство пояснюється тим, що міфологія, базуючись на властивостях побут. сві­домості (консе­рватизм по­глядів, схематизм сприйня­т­тя, несистемність мисле­н­ня, автоматизм реакції), фактично кодує (про­грамує) внутр. світ людини, готує під­ґрунтя для стимулюва­н­ня необхід. маніпуляторові поведінки та дій. Аналіз моделей архаїч. та сучас. міфотворе­н­ня свідчить, що його механізму притаман­ні певні ключові (базові) атрибути: формува­н­ня узагальненого спрощеного контраст. уявле­н­ня про минуле та сучасність («чорне–біле», «герой–злочинець», «наші–вороги» тощо), вибудова образів носіїв Добра і Зла — героя та антигероя; навʼязува­н­ня ілюзії простого поясне­н­ня всіх сусп. про­блем, протиріч та суперечностей і забезпече­н­ня на цій основі потенц. споживачеві інформації комфортності та захищеності існува­н­ня; створе­н­ня паралел. віртуал. реальності, яка приваб­лює обʼєкт маніпулюва­н­ня (окрему людину або су­спільство загалом) своєю зручністю, простотою, зро­зумілістю, роз­криває нові пер­спективи, дарує шанс, надію, сподіва­н­ня на легкі та прості способи реалізації планів та досягне­н­ня ідеалів; імплантація в М. елементів дива, чудес, від­хиле­н­ня від норм повсякден­ності з метою стимулюва­н­ня принцип. від­мову від пере­вірки достовірності (від­повід­ності М. реаліям); під­тримка за рахунок гри на емоціях та пере­жива­н­нях сліпої віри в М., що блокує критичне мисле­н­ня та ви­ступає своєрід. каталізатором не­адекват. інтер­претації сусп. процесів на основі по­єд­на­н­ня реальності з вигадками, містикою, фантазіями; залуче­н­ня до роз­крутки та пошире­н­ня М. широких кіл громадськості з метою тиражува­н­ня й насиче­н­ня його деталями; штучне створе­н­ня напруги між полюсами «минуле–майбутнє» шляхом формува­н­ня в міфологемі необхід. маніпуляторові комбінацій «но­стальгія за минулим — страх перед майбутнім», «зрече­н­ня минулого — пер­спективи світлого майбутнього»; прихов. (закамуфльов.) умонтува­н­ня в М. мотивації, яка в подальшому стимулює потрібні маніпуляторові дії окремої людини — групи людей — су­спільства. Глибин. зміст М. полягає в ототожнен­ні речі, людини, дії з лаконіч., максимально спрощеним образом, «картинкою», що спонтан­но створюється колектив. уявою або ж навʼязується їй ззовні. У результаті М. під­міняє обʼєктивне субʼєктивним, внутр., змістовне — зовнішнім, сут­тєве — його подібністю. Фантазія та емоції спричинюють органічне по­єд­на­н­ня в М. реальності та вигадки, виникне­н­ня неіснуючих образів, народж. легенд, появу вига­даних звʼязків між реал. обʼєк­тами, граничну ідеалізацію особистостей, процесів, фактів тощо. Міфол. тип сві­домості є актуал. практично для всіх епох.

Завантажити статтю