Молодь

МО́ЛОДЬ — соціально-демо­графічна група. М. ви­окремлюють на основі сукупності низки характеристик, серед яких — вік, особливості соц. становища та соц.-психол. якості. Становле­н­ня М. як соц.-демогр. групи, що вирізняється не лише своїми обʼєктив. характеристиками (у цьому випадку віком), але й специфіч. соц. роллю, від­булося в період пере­ходу до індустр. су­спільства, коли у М. зʼяви­лася важлива соц. функція — під­готовка до майбут. профес. діяльності. Зʼясува­н­ня вікових характеристик М. неможливе без ви­значе­н­ня меж такої фази жит­тєвого циклу, як молодість. Вікові терміни молодості мають соц.-іс­тор. природу і залежать від сусп. устрою, культури та притаман. цьому су­спільству особливостей соціалізації. У сучас. постіндустріальному су­спільстві хронол. межі молодості пере­бувають під впливом процесу акселерації, тенденції до пролонгації молодості, що знаходить прояв у подовжен­ні термінів навч. та під­готовки М. до профес. праці, збільшен­ні віку вступу в трудове життя, досягне­н­ня екон. незалежності, створе­н­ня сімʼї та народж. дітей, тобто до пролонгації засвоє­н­ня людиною осн. соц. ролей. Ви­значе­н­ня вікових ознак М. у незалеж. Україні змінювали тричі. У Законі України «Про сприя­н­ня соціальному становлен­ню та роз­витку молоді в Україні» (1993) молодіж. вік ви­значено у межах 15–28 р. У 1999 ВР України зменшила нижній поріг до 14-ти р., що стало від­повід­дю на прийня­т­тя Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998), який ви­значав, що молодіжні громад. організації обʼєд­ну­ють громадян віком 14–28 р. Згідно із сучас. укр. законодавством до М. зараховують людей у віці від 14-ти до 35-ти р. За даними Держ. ін­ституту сімей. та молодіж. політики Міністерства молоді та спорту України, станом на 1 січня 2016 чисельність молодих людей віком 14–34 р. в Україні становила 11 829 350 осіб. У 2011–16 чисельність М. зменшилася на 2 048 327 осіб, тобто на 14,8 %, а питома вага у заг. чисельності насел. — з 30,4 % до 27,8 %. Серед соц.-психол. особливостей молодіж. віку, за­звичай, виділяють: не­стабільність психол. стану молодої людини (швидкі зміни на­строю, неврівноваженість, імпульсивність, не­здатність до самоконтролю, адекват. реакції на стресові ситуації тощо); неу­сталеність і суперечливість світо­гляду (мінлива система цін­ностей, політико-ідеол. уподобань та ін.); криза ідентичності, повʼязана з про­блемою самови­значе­н­ня особистості, її по­шуку свого місця і ролі у соціумі; емоц. сприйнятливість та емоц. залежність; суперечливість поведінки (з одного боку, прагне­н­ня до індивідуальності, з ін. — бажа­н­ня бути таким, як усі); юнац. максималізм; критичність мисле­н­ня; негативізм в оцінках соц. реальності. Особливості соц. становища М. зумовлені її маргінал. соц. статусом — пере­ходом від дитинства до дорослості (див. Дорослості почу­т­тя). Результатом цього пере­ходу є досягне­н­ня М. соц. зрілості. В умовах фрагментації сучас. су­спільства, його ризикоген­ності, глобалізац. процесів змінюються критерії соц. зрілості. Узагальнюючим критерієм стає здатність молодої людини адаптуватися до умов сучас. мінливого світу. Нині про соц. зрілість свідчить не тільки здобу­т­тя формал. освіти та опанува­н­ня певною професією, що перед­бачає початок самост. труд. життя, а й прагне­н­ня та можливості людини до по­стій. поповне­н­ня та оновле­н­ня знань, зокрема профес.; до пере­кваліфікації з огляду на зміни ринку праці тощо. Соц. зрілість вимірюють і за традиц. критеріями: матеріал. незалежність від батьків, вступ у шлюб і народже­н­ня першої дитини, одержа­н­ня певних політ. і громадян. прав. Важливим чин­ником та водночас показником соц. зрілості молодої людини є її соц. субʼєктність — активна, самост., ін­новац. діяльність, спрямов. на самореалізацію в освіт., профес., сімей., до­зві­л­лєвій та ін. сферах жит­тєдіяльності. Унікал. соц. роль М. полягає у тому, що, входячи у соц. про­стір, створений незалежно від неї поперед. поколі­н­нями, вона не лише засвоює їхній досвід та цін­нісно-нормативну систему (соціалізується), а й може змінювати соц. структури, продукувати нові цін­ності су­спільства (болгар. соціолог П. Мітєв на­звав це процесом ювентизації), без якого неможливий сусп. роз­виток. Діалектична єд­ність соціалізації М. та ювентизації су­спільства забезпечує невпин­ний процес соціокультур. динаміки. Значна увага до М. з боку науковців, політиків, журналістів актуалізувалася у звʼязку з молодіж. заворуше­н­нями у США та країнах Зх. Європи на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. та подіями кін. 1960-х — поч. 1970-х рр., що отримали назву молодіж. (сексуал.) революції чи молодіж. бунту. Вони при­звели до про­блематизації М. (сприйня­т­тя як соц. про­блеми), т. зв. морал. панік з її приводу, що протягом довгого часу домінували в академ., медій. та повсякден. дискурсах, актуалізуючи її баче­н­ня як пере­важно девіант. групи. Новий сплеск дослідниц. уваги до М. на­прикінці 2010-х рр. повʼязаний з появою «поколі­н­ня міленіалів» (народжені після 1983; це поколі­н­ня ще називають «поколі­н­ням Y», «мережевим поколі­н­ням», «цифр. поколі­н­ням») та «поколі­н­ня Z» (народжені після 1995; до нього іноді зараховують «поколі­н­ня «MeMeMe», «поколі­н­ня NEET», т. зв. кідалтів — дорослих дітей). З одного боку, ці поколі­н­ня від­різняє високий рівень компʼю­тер. освіти, що до­зволяє їхнім пред­ставникам мати пре­стижну та високооплачувану роботу та досягати успіху в бізнесі, повʼя­заному з інформ. технологіями; з ін. — інфантилізм, небажа­н­ня працювати та вчитися, зануре­н­ня у віртуал. світ компʼютерних ігор тощо. Залежно від баче­н­ня пер­спектив соц. роз­витку М., дослідників у цій галузі поділяють на М.-песимістів та М.-реалістів. Перші акцентують увагу на «загубленості» молодого поколі­н­ня, від­сутності у нього морал. стрижня, на «хворобливому споживан­ні» М., на «неправильних» сценаріях досягне­н­ня нею жит­тєвого успіху; песимістично оцінюють пер­спективи М. щодо реалізації функції соц. новаторства та потенціалу субʼєктності, створюють маргіналізов. та фрустрац. образ сучас. М. У наук. дискурсі ос­тан­ніх років у країнах Заходу, Україні, РФ та деяких ін. пострад. країнах усе частіше артикулюють позицію М.-реалістів, які говорять про необхідність «нормалізації» молодіж. повсякден­ності, від­мову від сприйня­т­тя її як соц. про­блеми, за­грози для сучас. су­спільства. На від­міну від рад. традиції, за якою М. роз­глядали пере­важно як певний моноліт, обʼєкт сусп. та держ. впливу, у пострад. соціол. студіях при аналізі цієї соц.-демогр. групи наголошують на її гетероген­ності, існуван­ні числен. молодіж. спільнот, які вирізняються наявними ресурсами, зокрема рівнем освіт., екон., соц. капіталу; класовим походже­н­ням, цін­нісними орієнтаціями, жит­тєво-стильовими стратегіями та ін. Не ідеалізуючи сучасну М., пред­ставники цього дослідн. напрямку під­креслюють, що серед М., як і серед будь-якого ін. поколі­н­ня, є ті (хлопці чи дівчата), ким пишаються родина, навч. заклад чи країна загалом, та ті, хто ганьбить їх, вдаючись до девіантної поведінки. Ви­вчаючи реал. повсякден­ні молодіжні практики, М.-реалісти під­креслюють від­мін­ності цих практик у середовищі студент. та шкіл. М., молодих мешканців міста та села, пред­ставників різноманіт. субкультур. спільнот, громад. рухів тощо. Укр. науковці особл. увагу приділяють студент. М. Це зумовлено тим, що студентство є найчислен­нішою групою М. у віці 17–22(23) р.: бл. 80 % випускників заг.-осв. шкіл остан­ніх років продовжили навч. у закладах освіти III та IV рівнів акредитації. Станом на 2017–18 навч. рік в укр. закладах вищої освіти навч. 1 млн 539 тис. осіб. Студент. М. володіє знач. соц. ресурсами (вік, високий рівень освіченості та потенціал соц. субʼєктності), вона була одним із гол. субʼєктів ви­знач. подій новіт. укр. історії — Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції гідності. За результатами соц. дослідж., цін­нісна сві­домість сучас. укр. студентства все більше тяжіє до постматеріаліст. цін­ностей, серед яких — самореалізація, якість життя, політ. участь, толерантність, потреба у спілкуван­ні, ви­знан­ні, інтелектуал. та естет. задоволен­ні, свободі самовираже­н­ня. При цьому саме неможливість самореалізації в освіт., профес., сімейно-побут., до­зві­л­лєвій та ін. сферах зумовлює еміграц. на­строї сучас. М., актуалізує феномен «від­току мізків». Не­зважаючи на це, в сучас. укр. су­спільстві оцінки можливості самореалізації М. стають більш оптимістичними. Як засвідчують дані дослідж. «Соціальні нерівності: сприйня­т­тя українським су­спільством», проведеного у вересні 2017 Соціол. асоц. України у 24-х областях і Києві, сучасна укр. М. не є найбільш знедоленим поколі­н­ням. Більше того, нові форми соц. нерівності, насамперед цифр., культурна, «мобіл.» нерівність тощо, стосуються пере­важно пред­ставників старших поколінь. До­ступ до ресурсів, що зумовлюють за­знач. види нерівності, у сучас. молодих людей значно більш широкий, ніж у їхніх батьків і дідів. Це сут­тєво знижує ризики самореалізації укр. М., під­вищує її конкуренто­­здатність на ринку праці, актуалізує т. зв. префігуративну культуру, в межах якої не тільки і не стільки діти навч. у батьків, скільки батьки у своїх дітей. Більше того, саме молоде поколі­н­ня українців є субʼєктом конструюва­н­ня певних просторів соц. нерівності в нашому су­спільстві: демонструючи своєрідне «випереджа­н­ня» доросліших поколінь у різних сферах буття, молодь «задає темп» диференціаціям і створює необхідність себе «наздоганяти».

Завантажити статтю