Мондіалізм

Визначення і загальна характеристика

МОНДІАЛІ́ЗМ (від франц. le monde — світ) — геополітична концепція, в основу якої покладено ідею про необхідність просування геополітичного розвитку до повної планетарної інтеграції: переходу від численності держав, народів, націй та культур до уніфікованого світу. Термін «М.» вживають переважно у рамках франц. геополіт. школи. Фактично, ця концепція займається дослідж. наслідків глобалізації для геополіт. структури світу, а також виробленням практ. рекомендацій для реалізації уніфіков. світу. Мондіаліст. ідеї на концептуал. рівні розвивалися в рамках таких аналіт. центрів, як: Рада з міжнар. відносин (центр — у США; створ. 1921 як філію «Фонду Карнеґі»; гол. мета — вироблення амер. стратегії в планетар. масштабі, кінц. метою вважали повну уніфікацію планети та створення Світ. уряду); Більдербер. клуб (група; засн. 1954, об’єднувала амер. та європ. аналітиків, політиків, фінансистів, інтелектуалів); Тристороння комісія (Трілатераль): утвор. 1973, у складі перебували представники Японії; покликана об’єднувати 3 «великі простори», що є лідерами в технол. розвитку та ринк. економіці: амер. (Пд. й Пн. Америки); європ.; тихо­океан. (контролює Японія). Осн. ідеєю всіх мондіаліст. проектів є перехід до єдиної світ. системи за стратег. домінування Заходу й «прогресив.», «гуманіст.», «демократ.» цінностей. Прикладом мондіаліст. концепції, в рамках якої розробляють сценарії реалізації ідеї формування «єдиного світу», є теорія конвергенції польс.-амер. політолога і соціолога З. Бжезинського (передбачала формування нового культурно-ідеол. типу цивілізації, що є проміжним між соціалізмом і капіталізмом, між атлантизмом й континенталізмом). За концепцією уніполяр. світу амер. політолога А. Страуса, глобал. уніполе становить баланс сил держав, що не розглядають одна одну як антагоністів, у них відсутнє прагнення вирішувати спірні питання військ. шляхом. Глобал. уніполе має трицентричну простор. структуру: США, ЄС та Японія. Глобал. домінування США пояснюється різноманіт. факторами, що на різних етапах розглядають як вирішальні. Концепція «кінця історії» япон.-амер. філософа і політолога Ф. Фукуями є ідей. базою неомондіалізму і передбачає формування нового порядку на основі універсалізації суто атлантист. системи після завершення «холодної вій­ни», а всі регіони світу переорганізовуватимуться за новою моделлю навколо найрозвиненіших центрів; ліберал. демократія перетвориться на найпотужнішу силу в світі; осн. фактором розвитку стануть наука та техніка; в світі закінчиться глобал. протистояння, зруйнуються нац. рамки культури, економіки, проблеми з політ. сфери перейдуть в економічну. Концепція «геоекономіки» франц. економіста Ж. Атталі — особлива версія мондіаліст. геополітики, що переважно розглядає не суто геополіт. фактори, а тільки екон. реальність в її відношенні до простору. Геополітично-цивілізац. дуалізм відкидався в нових реаліях. Автор виділив 3 важливі регіони, що в єдиному світі перетворяться на центри великих екон. просторів: амер. простір; європ. простір після об’єднання Європи; тихоокеан. регіон, або «зона нового процвітання». За концепцією «посткатастрофіч. М.» італ. політолога К. Санторо, на сучас. етапі світ перебуває в стані переходу від біполяр. до мондіаліст. структури за версією багатополярності. Цей період характеризується цивілізац. катастрофами: послаблення ролі міжнар. інститутів; посилення націоналіст. тенденцій всередині країн; дезінтеграція традиц. блоків (це не стосується Європи) і поступовий розпад існуючих держав; початок війн малої та серед. інтенсивності; загроза планетар. хаосу призведе до визнання різними блоками необхідності формування фактично Світ. уряду; остаточне створення планетар. держави під егідою нових міжнар. інстанцій.

Завантажити статтю