Мономер

МОНОМЕ́Р (від моно... та грец. μέρος — частина) — низькомолекулярна сполука, здатна вступати в реакцію щонайменше з двома іншими молекулами мономерів, утворюючи великі ланцюгові макромолекули — полімери або олігомери. М. також називають по­вторювані ланки (структурні одиниці) полімер. ланцюга. Під час реакції взаємодії (полімеризації) М. одного виду утворюються гомополімери, а під час взаємодії різних М. формуються ко­полімери (спів­полімери). Здатність до полімеризації забезпечується наявністю в будові М. по­двій. звʼязків (ланцюг. полімеризація), циклів, що містять від 3-х до 7-ми атомів, чи актив. функціонал. груп — амін­них, гідроксил., карбоксил. (конденсац. полімеризація, або поліконденсація). За механізмом ланцюг. полімеризації утворюються вінілові полімери та поліакрилати, внаслідок поліконденсації — поліепоксиди, полілактони й полілактами, поліуретани тощо. Характер. рисою М. є поліфункціональність. М. з двома актив. групами називають біфункціональними (послідовно при­єд­нуються один до одного й формують довгі гнучкі ланцюги), з трьома й більше актив. групами — три- чи поліфункціональними (під час їхньої полімеризації утворюються роз­галужені ланцюги — тривимірні полімери, зшиті полімерні сітки). Іноді функціональність М. залежить від умов пере­бігу реакції полімеризації. Хімія М. і полімерів як самост. наука почала роз­виватися в 1930-х рр. Її осн. поня­т­тя склалися завдяки дослідж. нім. хіміка Г. Штаудінґера, амер. вчених Г.-Ф. Марка та П.-Д. Флорі, рад. фізико-хіміка укр. походже­н­ня В. Каргіна. Найвагоміший внесок у роз­виток технології М. і полімерів зробили амер. хіміки Л. Г. Бакеланд та В.-Г. Карозерс, нім. науковець К.-В. Ціґлер, італ. хімік-органік Дж. Натта; втіле­н­ням їхніх роз­робок є світ. мережа багатотон­наж. виробництва найпоширеніших полімер. матеріалів. В Україні існують кілька наук. центрів, що здійснюють фундам. і приклад. дослідж. М. і полімерів. 1963 на хім. факультеті Київ. університету засн. каф. хімії мономерів та полімерів, професор. колектив якої (В. Починок, В. Сиромятников, Ю. Геть­манчук, О. Колендо, І. Савченко, Т. Желтоножська) має унікал. досвід створе­н­ня реєструвал. середовищ для везикуляр., термопласт. і фототермопласт. запису інформації, голо­графії та електроно­графії. Роз­робле­н­ня наук. засад створе­н­ня нових світлочутливих М., що стали основою полімер. матеріалів для без­сріб. способів запису інформації, від­значено Державна преміями України 1970 і 1996. У 1958 в Києві створ. Ін­ститут хімії полімерів і мономерів (нині Хімії високомолекулярних сполук Ін­ститут НАНУ), де працювали такі ві­домі вчені, як Ю. Спірін, Ю. Ліпатов, Ю. Керча, Є. Лебедєв, В. Привалко. Важл. етапом роз­витку наук. школи реакційно­­здат. олігомерів стали дослідж. під керівництвом В. Грищенка, від­значені Державною премією України 1996. Сучас. напрям формува­н­ня олігомер. сполук різної молекуляр. архітектури роз­робляє група науковців, яку очолює В. Шевченко. Перші в світі пероксидні М. та їх кополімери синтезовано в Україні наук. колективом Нац. університету «Львівська політехніка» під керівництвом Т. Юрженка. Знач. кроком у роз­витку цієї наук. школи стало створе­н­ня нових пероксид. М. та класу поліреакційно­здат. олігомерів на їхній основі (кер. С. Воронов), що стали ві­домі як гетерофункціонал. олігопероксиди. Синтез деяких пероксид. М. реалізовано в пром. мас­штабах, а в остан­ні роки синтезовано низку нових пероксид. М. За роки свого існува­н­ня хімія М. і полімерів роз­винулася й за­знала сут­тєвих змін. Зʼяви­лися нові про­блеми, на виріше­н­ня яких нині спрямовано творчі зуси­л­ля науковців усього світу. Наразі най­актуальнішим зав­да­н­ням хіміків є пошук способів забезпече­н­ня біо­де­градабельності полімерів. Це пита­н­ня можна вирішити, зокрема, залуче­н­ням до їхнього синтезу нових М. У від­ділі модифікації полімерів Ін­ституту хімії високомолекуляр. сполук НАНУ (кер. С. Рябов) роз­роблено реакційно­здатні мономерні сполуки на основі природновід­новлюв. сировини — функціоналізов. циклодекс­трини, що дає змогу створювати полімерні матриці-носії для інкапсуляції біо­логічно актив. речовин та лікар. препаратів, фотокаталіт. системи для очище­н­ня води від орган. за­бруднювачів, промоутери для біфазного органометал. каталізу, комплекси включе­н­ня з ефектив. антимікроб. дією тощо. Матеріали, отримані полімеризацією природ. М., від­повід­ають усім вимогам сьогоде­н­ня завдяки задовільним фіз.-мех. характеристикам, високій здатності до біо­розкла­да­н­ня, лояльності до живих організмів.

Завантажити статтю