Молнар Іштван

МО́ЛНАР Іштван (Molnár István; 07. 08. 1855 — ?) — угорський літературо­знавець, пере­кладач і журналіст. Вищу освіту здобув 1877 за фахом філософія. Від 1881 учителював у м. Зімбор, Пожонь (нині Братислава); від 1894 — викладач лат. мови в одній з г-зій Будапешта. На поч. 20 ст. від­відав Київ, про красу якого залишив захоплені від­гуки. Автор ґрунт. роз­відки «Tarasz Grigorjevics Sev­csenko» («Тарас Григорович Шевченко»), на­друк. у ж. «Urania» («Уранія», 1910, № 4; укр. перекл. — у кн. «Світова велич Шевченка», т. 3, К., 1964), в якій досить влучно описав характерні риси твор. індивідуальності Т. Шевченка, висловив цікаві спо­стереже­н­ня і міркува­н­ня про його лірику й поеми. М. читав вірші укр. поета в оригіналі й від­значав їхню над­звичайну музичність. Був добре обі­знаний з історією України, її природно-геогр. особливостями, фольклор. багатством. Він за­уважував, що свіжість, зворушливу простоту емоцій, красу поет. світу Т. Шевченка майже неможли­во пере­дати в пере­кладі М. писав про нього як про поета-кобзаря, але не в народниц. бачен­ні, а від­повід­но до шевченків. романтич. концепції, пред­ставленої віршем «Пере­бендя». Тому, згадавши О. Кольцова, не порівнював з ним Т. Шевченка, а скоріше проти­ставляв, захоплено акцентуючи не­звичайне багатство його поет. фантазії, образів і тем. Як і М. Гоголя, називав Т. Шевченка запороз. козаком, від­значаючи спільний для обох митців мотив оспівува­н­ня краси Дні­пра, як ріку, що її українці боготворять. Дещо несподіваним, але доречним було порівня­н­ня з П. Верленом («Як і Поль Верлен, він більше плакав, ніж спів­ав. Всі його поеми дуже сумні»). М. наголошував на ліричності поем «Катерина», «Наймичка», «Варнак», оповід. манери Т. Шевченка загалом. Поему «Гайдамаки», «чудовий твір, пере­сипаний числен­ними народними піснями», дослідник роз­глядав у контекс­ті істор. патріот. поезії. Лаконічно та пере­конливо М. сказав про нац. місію Т. Шевченка, який роз­будив патріот. почу­т­тя українців: «Від України — своєї вітчизни — поет був майже в релігійному ек­стазі. Не буде помилкою, якщо вважатимемо Т. Шевченка основоположником руху українців. Вже одне те, що він писав українською мовою, роз­будило українців. Всі його поезії славлять велику Україну. Він показує українських героїв — борців за незалежність». Про добре зна­н­ня автором твор. діапазону укр. поета свідчать згадки про «Заповіт» як пісню, у котрій «поет говорить, щоб його поховали над Дні­пром, щоб було чути могутній гул ріки», і захопле­н­ня живопис. образами-картинами та мелодійністю лірич. пісен. поезій «Ой не пʼються пива-меди», «Тече вода в синє море», «Вітре буйний, вітре буйний!» (фрагменти з них подав у влас. перекл.). Зга­дано у стат­ті і про «народну драму “Назар Стодоля”» та «Кобзар» як «головний його твір, у якому без­ліч чудових романсів». Під­сумовуючи, М. ставить поезії Т. Шевченка поряд із найкращими творами світ. літ-ри.

Завантажити статтю