Муєдин Рустем — Енциклопедія Сучасної України

Муєдин Рустем

МУЄДИ́Н Рустем (Муєдинов Рустем Османович; 06. 07. 1916, Сімферополь – 24. 01. 2012, там само) – кримськотатарський письменник. Брат М. Севдіяра. Чл. НСПУ (1993). Навч. у 13-й кримськотатар. зразк. школі. 1965 заочно закін. 1-й курс ф-ту журналістики Ташкент. ун-ту (змусили покинути навч.). Дебютував 1937 оповіданням «Рус­тем­нинъ джинаетлиги» («Провини Рустема») в ж. «Яш ленинджилер» («Юні ленінці»). Учасник 2-ї світ. вій­ни. 1944 М. демобілізовано й депортовано до Узбекистану, де перебував під постій. наглядом КДБ, оскільки його брат був звинувач. рад. владою в колабораціонізмі й виїхав до США. Жив у м. Янгіюль (Ташкент. обл.), працював токарем, арт. балету обл. театру ім. Юсупова (1946–48), вантажником, шофером, слюсарем, фотографом, будівельником; від 1979 – на пенсії. Від 1957 публікував статті й оповідання в г. «Ленин байрагъы» («Ленінсь­кий прапор») та ж. «Йылдыз» («Зірка»). 1989 повернувся до Криму. 1993–96 – кор. г. «Къырым» («Крим»), де виступав на злободенні теми. Автор повісті «Такъдир» («Доля», Ташкент, 1972), зб. прози «Ана къайгъысы» («Материнська турбота», 1995), вибр. творів «Къатмер къадерлер» («Повороти долі», 2000) та «Йылнаме» («Літопис», 2007), кн. оповідань «Асанчыкъ ве къашкъачыкъ» («Асан і Кашкачик», 2004), роману «Агъыр такъдирлер» («Нелегкі долі», 2009; усі – Сімферополь), присвяч. переважно темі депортації. Писав також п'єси, найвідоміша – «Сёнмеген йылдызлар» («Непогаслі зірки»), поставлена 2011 на сцені Крим. муз.-драм. театру. Низку творів М. перекладено укр. та рос. мовами.

Літ.: Дерменджи А. Гражданлыкъ бор­джумыз (Наш громадянський обов'я­зок) // Ленин байрагъы. 1966, 8 лют.; Нагаев С. Янъы къазанчларгъа догъру (До нових досягнень) // Там само. 1976, 3 лют.; Мамбет Б. Чечекленип ачкъан къабилиет (Розкриття квітучого таланту) // Къырым. 1994, 2 лип.; Мірошниченко М. На ниві рідної словесності // КСв. 1994, 24 верес.; Фазыл Э. «Ана къайгъысы» дюнья юзю кюрьди («Материнська турбота» побачила світ) // Къырым. 1996, 20 лип.

М. М. Мірошниченко


Покликання на статтю