МУРАВ­ЙО́В Михайло Артемович (13(25). 09. 1880, с. Бурдуково, нині Ко­стром. обл., РФ — 11. 07. 1918, м. Симбірськ, нині Ульяновськ, РФ) — військовик. Навч. у Ко­стром. учител. семінарії, 1898 вступив добровольцем до армії. Закін. Казан. піхотне юнкер. училище (Росія, 1901). Учасник рос.-япон. вій­ни 1904–05. У лютому 1905 отримав важке поране­н­ня й лікувався за кордоном, де пере­бував бл. 5-ти р. Слухав лекції в Париз. військ. академії, 1907 потрапив під вплив рев. ідей і при­єд­нався до есерів. терорист. групи Б. Савінкова. Згодом викладав у Казан. піхот. юнкер. училищі. Під час 1-ї світової вій­ни воював на Пд.-Зх. фронті. Після отрима­н­ня черг. поранень — викладач тактики в школі прапорщиків в Одесі. У березні 1917 спробував змістити одес. губернатора М. Ебелова як «недо­статньо революційного і кадетського». У травні на 1-му зʼ­їзді Пд.-Зх. фронту (м. Ка­мʼянець-Подільський, нині Хмельн. обл.) ви­ступив з ініціативою створе­н­ня добровол. удар. частин. Організував до 100 т. зв. баталь­йонів смерті та кілька жін. баталь­йонів. Був помічений О. Керенським, став нач. охорони Тимчас. уряду (отримав зва­н­ня під­полковника). Після поразки ви­ступу Л. Корнілова ро­зі­рвав подальші стосунки з Тимчас. урядом і при­єд­нався до лівих есерів, хоча формально в партію так і не вступив; після більшов. пере­вороту 1917 — нач. оборони Петро­града, головнокомандувач військами Петро­град. військ. округу, командувач військами, що діяли проти частин О. Керенського і П. Краснова. 8 (21) листопада заявив про скла­да­н­ня повноважень у звʼязку з від­клика­н­ням лівими есерами своїх пред­ставників з від­повід­ал. держ. посад. Від грудня 1917 — нач­штабу Пд. рев. фронту боротьби з контр­революцією (формував у Мос­кві загони Червоної гвардії). Один із винахідників тактики т. зв. ешелон. вій­ни. У січні 1918 В. Антонов-Овсієнко пере­дав М. командува­н­ня військами, що діяли в Україні. Червоногвард. загони М. захопили Харків, Полтаву (по місту їздив броньовик з написом «Смерть українцям!»; за спогадами М. Полетики, «порт­рети Шевченка зривали зі стін і топтали ногами; говорити на вулицях українською мовою стало небезпечно»), Київ, ст. Крути (див. Крути) та ін. При зайнят­ті Полтави наказав роз­стріляти 98 юнкерів і офіцерів місц. юнкер. училища. У ході штурму Києва за­стосував масований артилер. об­стріл міста (випущено до 15 тис. снарядів), внаслідок чого по­страждало багато мирних жителів; 4 лютого 1918 видав наказ про без­пощадне знище­н­ня в місті всіх офіцерів, гайдамаків, монархістів і ворогів революції. Виконуючи наказ, червоногвардійці роз­стріляли бл. 5-ти тис. мирних жителів, укр. військ., громад.-політ. і культур. діячів, колиш. офіцерів цар. армії, пред­ставників духовенства та ін. На київ. буржуазію накладено контрибуцію в 5 млн рублів для утрима­н­ня війська. Згодом брав участь у боях за т. зв. Одес. рад. республіку. Війська під командува­н­ням М. здійснювали масові роз­стріли, тероризували й грабували мирне населе­н­ня. Від червня 1918 — командувач Сх. фронту. Ви­ступив проти укладе­н­ня мирного договору з Німеч­чиною, намагався організувати антибільшов. лівоесерів. пов­ста­н­ня. Убитий (за ін. даними — застрелився) під час арешту чекістами і червоногвардійцями.