Мухаммед — Енциклопедія Сучасної України

Мухаммед

МУХА́ММЕД (повне ім'я – Абуль Казем Мухаммед ібн Абдаллах ібн Абд аль-Мутталіб ібн Хашим) – релігійний і політичний діяч, засновник ісламу, голова мусульманської общини. М. народився у м. Мекка (нині Саудів. Аравія), дата його народж. достовірно не відома, проте каноніч. в ісламі вважають 12 рабі (22 квітня) 570. Батько Абдаллах належав до роду Хашим племені курайш, мати Аміна походила з роду зухра. М. став сиротою у 6 р., відтоді ним опікувалися родичі: дід Абд аль-Мут­таліб, згодом – дядько Абу Таліб. З 15-ти р. він наймався пасти овець, брав участь у спорядженні караванів. Після одруження 595 на замож. вдові Хадіджі М. здобув у особі дружини вірного друга і супутника на шляху духов. пошуку, а також матеріал. стабільність. 610 під час усамітнення на г. Хіра він отримав перше одкровення від посланця Аллаха, ще через 3 р. розпочав у Мецці публічну проповідь «істинного єдинобожжя». Осн. теми: всемогутність Бога, необхідність коритися йому і бути вдячним; наближення Судного дня, до настання якого необхідно позбавитися від гріхів, а найкращий шлях до цього – доброчинність. Вороже ставлення мешканців Мекки до пророц. діяльності М., смерть Хадіджи (619) і покровителя Абу Таліба підштовхнули його до переїзду 16 липня 622 разом із одновірцями-мусульманами до м. Ясріб (нині Медина, Саудів. Аравія; повна назва – Мадінат ан-Набі – місто Пророка). Переїзд (хіджра) мав велике символічне значення як розрив із традиц. родин. зв'язка­ми і перехід до нової системи взаємовідносин, що ґрунтуються на основі спіл. віри. У часи правління халіфа Омара (634–644) хіджра стала поч. відліку мусульман. літочислення. У Медині, насел. якого прийняло іслам, М. був духов. і політ. головою общини, що дозволило продовжити пророц. діяльність, поєднану із боротьбою проти Мекки. Основу проповідниц. діяльності «медин.» періоду склали питання орг-ції життя общини правовірних: формування культової практики, юрид. приписи, сімейні та майнові взаємовідносини. Меккське святилище Кааба (араб. – куб), у один із кутів якого було вбудовано «чорний камінь» (слугувало місцем збереження ідолів аравій. племен), оголошено священ. для мусульман, спорудженим Авраамом (Ібрагімом) і його сином Ісмаїлом. 630 Мекка визнала владу М., 631 усі племена Аравій. п-ова (принаймні формально) прийняли іслам. Також розроблено ритуал хаджу – паломництва до священ. місць Мекки, яке бажано здійснити кожному мусульманину. Помер М. 8 червня 632 у Медині. На місці його поховання зведено мечеть Пророка (Масджід ан-Набаві), відві­дування якої під час хаджу вважають богоугод. справою. У мечеті Пророка також поховані перші халіфи Абу Бакр та Омар. Духов. спадком М. стала індивідуалізов. реліг. система, що включала нове розуміння Бога, чітко регламентов. обрядовість та заг. концепцію відносин людини і Бога, втілених у числен. одкровеннях. Він заклав основи позаплемін. спільноти, що ґрунтувалася на універсал. принципах, освяч. авторитетом Бога (це стало фундаментом для створення араб. держави). Згідно з іслам. вченням, Аллах спрямував до різних народів і країн своїх пророків (124 тис.), які повідомляли «одкровення» Бога (деякі з них записані у священ. книгах). Найважливішими визнані 6 пророків: Адам, Ібрагім (Авраам), Нуха (Ной), Муса (Мойсей), Іса (Ісус) і М. – останній пророк, надісланий для відновлення істин, викривлених людьми. М. не залишив нащадків чол. роду. Його діти (четверо хлопців і четверо дівчат) померли раніше за нього, окрім Фатіми Захри, яка стала дружиною двоюрід. брата та вихованця М. Алі ібн Абу Таліба й народила синів Хасана і Хусейна. Нащадків Хусейна називають «сейїдами», нащадків Хасана – «шеріфами», вони користуються повагою у мусульман. Серед найвідоміших – шиїт. імами, королів. родини Йорданії та Марокко, лідери Ірану (Рухолла Хомейні й Алі Хаменеї). Осн. джерелом інформації про життя і діяльність М. є Коран та хадіси («перекази» про слова і вчинки М.). Перша повна систематизов. біографія М., складена Ібн Ісхаком (704–767), збереглася у редакції Ібн Хішама (помер 830) під назвою «Сірет-ар-расуль» («Життя Посланника»).

Літ.: Крымский А. История мусульманства. 1901; 1904; 2003; 2017; Большаков О. Г. История халифата: В 4 т. 1989. Т. 1; 1993. Т. 2; 1998. Т. 3; 2010. Т. 4; Панова В. Ф., Вахтин Ю. Б. Жизнь Мухаммеда. 1990 (усі – Москва).

Н. О. Пророченко

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю