Мягков Віталій Олексійович — Енциклопедія Сучасної України

Мягков Віталій Олексійович

МЯГКО́В Віталій Олексійович (26. 08. 1936, м. Кіровабад, нині Ґянджа, Азербайджан) – живописець. Нар. художник УРСР (1984). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1985). Чл. СХУ (1970; у 1977–79 – заст. голови, 1979–82 – секр. Київ. орг-ції). Закін. Київ. худож. ін-т (1966; майстерня В. Пузиркова). Відтоді працював у Худож. фонді УРСР (Київ): нач. творчо-вироб. відділу, 1969–70 – заст. дир., 1970–71 – в. о. дир.; 1971–75 – гол. художник Києва Упр. у справах буд-ва та арх-ри. На твор. роботі. Учасник обл., респ., всесоюз., зарубіж. мист. виставок від 1960-х рр. Осн. галузь – станк. живопис. Створював пейзажі, портрети, темат. полотна у стилі соцреалізму. Для творчості М. характерні глибина ідей. задуму, профес. майстерність. Брав участь у худож. оформленні Київ. філії Центр. музею В. Леніна (нині Палац мист-в «Укр. дім», 1980–82). У 1990-х рр. виїхав до Москви.

Тв.: «Патруль революції» (1967), «Весна» (1968), «Народні традиції», «Свято урожаю», «Змагання віків» (усі – 1969), «Вечірній Дніпро», «Нове життя» (обидва – 1971), «Проводи на полонину» (1972), «Богатирі» (1973), «Після рейду (Д. Коротченко серед партизанів-ковпаківців)» (1974), «Прапор перемоги», «Чемпіон Олімпійських ігор В. Борзов» (обидва – 1975), «Трудові ритми (Ткалі фабрики “Киянка”)» (1976), «Склодуви» (1977), «Комендант Києва О. Полупанов», «Юність» (обидва – 1978), «На завдання», «Крос» (обидва – 1979), «Кіннотники» (1980), «Визволення Києва. 1943 рік» (1981).

М. Г. Лабінський

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
М. Г. Лабінський . Мягков Віталій Олексійович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70482 (дата звернення: 19.09.2021)