Наукові товариства

НАУКО́ВІ ТОВАРИ́СТВА — обʼ­єд­на­н­ня вчених та інших осіб з метою сприя­н­ня роз­витку певної галузі науки або ж науки в цілому, популяризації наукових знань. Прообразом Н. т. стала школа дав­ньогрец. філософа Платона (4 ст. до н. е.) — Академія (назва походить від місц. олив. гаю побл. Афін, де вона роз­ташовувалася). В епоху Від­родже­н­ня в Італії, а потім в ін. країнах Європи стали виникати різні товариства сприя­н­ня роз­витку наук, що мали Академію Платона взірцем для своєї діяльності. Фактично вони були вузькими гуртками учених, аматорів і меценатів науки. У 17 ст. почали виникати галузеві Н. т. (правн., філол., мед., геогр. тощо). Паралельно продов­жували існувати й універсал. Н. т. (напр. Лондон. королів. товариство з роз­­витку знань про природу, засн. 1660, набуло статусу гол. наук. центру Великої Британії). У 19 ст. від­булася певна диференціація понять «Н. т.» і «академія» — вважали, що члени Н. т. здебільшого опікуються роз­вит­ком ок­ремої галузі знань, а товариство може обʼ­єд­нувати як ви­знач. уче­них, так і початківців та аматорів, натомість академія є обʼ­єд­нан­ням ві­домих учених, членство в ній має почес. статус. Пізніше ця від­мін­ність знову почала стиратися, бо гол. метою як Н. т., так і академії в сучас. світі є обмін наук. інформацією та досві­дом, ви­да­н­ня наук. моно­графій та журналів, проведе­н­ня наук. конф. і семінарів, ко­ординація н.-д. роботи, екс­пертиза різних су­спільно значущих проектів, популяризація наук. знань тощо. У 20–21 ст. разом із процесами формува­н­ня єдиного світ. та європ. наук. простору дедалі більшої ваги набуває діяльність між­нар. Н. т. (академій), що часто є своєрід. «федераціями» нац. Н. т. чи академій. Першим прообразом Н. т. в Україні вважають Словʼяно-греко-лат. академію, засн. 1576 у м. Острог (нині Рівнен. обл.) за зразком Академії Платона. Н. т. у сучас. ро­зумін­ні стали виникати в Україні лише від 19 ст.: Київ. мед. товариство (1840), Одес. мед. товариство (1849). Згодом при Київ., Харків. та Одес. університетах засн. товариства дослідників при­роди (1869–70). Водночас виникали товариства істор.-філол. профілю: Церк.-археол. товариство при Київ. духов. академії (див. Археологічне товариство в Києві), Історичне товариство Нестора-Літописця при Київ. університеті (обидва — 1872), Історико-філологічне товариство при Харківському університеті (1877), Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті (1889), Історико-філологічне товариство при Ніжинському історико-філологічному ін­ституті (1894). На території України діяли також філії загальноімпер. рос. наук. т-в.

Н. т. на теренах України в 19 ст. мали вплив на процеси формува­н­ня сучас. укр. нації. Так, Пд.-зх. від­діл Рос. геогр. товариства (див. Гео­графічне товариство Українське) 1873–76 став осередком, навколо якого гуртувалися нац. сили. Вбачаючи в його роботі за­грозу імперії, від­діл не лише закрили, а й провели низку ре­пресій (див. Заборона української мови). У Галичині від 2-ї пол. 19 ст. на діяльності Н. т. по­значалася укр.-польс. боротьба, а самі вони мали здебільшого окреслений нац. характер. Так, 1886 у Львові засн. Польс. товариство природників ім. М. Коперника, а 1892 академ. статусу набуло засн. 1873 Наукове товариство імені Шев­ченка, роль якого мала велике значе­н­ня не лише для науки й культури України, а й для історії загалом. 1907 з ініціативи М. Грушевського за зразком НТШ засн. Українське наукове товариство в Києві з метою здійсне­н­ня наук. роботи та популяризації наук. знань українською мовою. Однак на діяльність товариства негативно впливали жорсткі уряд. обмеже­н­ня й пере­слідува­н­ня всього українського, що різко посилилися під час 1-ї світової вій­ни. Формува­н­ня власне укр. Н. т. як галуз., так і заг. профілю активно від­бувалося в роки Визв. змагань. Восени 1918 згідно з Законом Укр. Держави засн. УАН (див. Академія наук України Національна). 1921 УНТ уві­йшло до складу УАН. У кін. 19 — на поч. 20 ст. створ. Н. т. у багатьох містах України: Чернігівське наукове товариство, Київське фізико-хімічне товариство, Катери­нославське наукове товариство, Харківське математичне товариство, Камʼянець-Подільське наукове товариство при ВУАН, Полтавське наукове товариство при ВУАН, Одеське наукове товарис­тво при ВУАН. При них діяли б-ки, музеї, зокрема Бібліотека Наукового товариства імені Шевченка у Львові, Бібліотека Харківського наукового медичного товариства, Музей Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, Музей Одеського товариства історії та старожитностей, Наукового товариства імені Шевченка Музей. Майже кожне товариство мало свій друк. орган, напр.: «Записки Чернігівського наукового товариства», «Записки Українського наукового товариства в Київі», «Записки Одеського наукового при УАН товариства», «Збірник Харківського історико-філологічного товариства». У рад. період комуніст. влада вста­новила жорсткий контроль за ді­я­ль­ністю Н. т. На­прикінці 1920-х рр. більшість «старих» Н. т. (насамперед істор.-філол. профілю) було ліквідовано. Так, 1919 закрито Іс­тор.-­філол. товариство при Харків. університеті, 1932 — Істор. товариство Нестора-Літописця. 1940 після при­єд­на­н­ня Галичини до УРСР припинено дія­льність НТШ. У повоєн­ні роки на тер. УРСР діяли філії заг.-союз. наук. т-в, роботу яких здебільшого координувала АН УРСР. Водночас у роки між двома світ. вій­нами числен­ні укр. Н. т. діяли в Польщі та в еміграц. середовищах Чехо­словач­чини. Після 2-ї світової вій­ни роботу НТШ та низки галуз. укр. Н. т. було продовжено в країнах, де проживала числен­на укр. діаспора, насамперед у США, Канаді, Німеч­чині, Франції, Австралії тощо. На­прикінці 1980-х — поч. 1990-х рр. роз­почалося створе­н­ня нових Н. т., зокрема Фізичного товариства Укра­їнського (1990), Астрономічної асоціації Української (1991) тощо, від­роджено раніше ліквідов. рад. владою (напр., НТШ у Львові, 1989; Харків. істор.-філол. товариство, 1991), продовжили роботу більшість засн. у рад. часи (напр., Біо­­хімічне товариство Українське, Бо­танічне товариство Українське). Варто від­значити, що багато укр. Н. т. нині мають статус нац. осередків між­нар. Н. т. — Європ. феде­рації біо­хім. т-в, Європ. фіз. товариства, Між­нар. астроном. спілки. В Укра­їні діє низка Н. т., що мають статус академій: Академія інженерних наук України (1991), Академія наук вищої школи України (1992), Академія політичних наук України (1993). Продовжують функціонувати наук.-просвітн. й інформ.-освітнє товариство «Зна­н­ня» (організоване 1990 на базі укр. філії однойм. всесоюз. товариства, гол. мета якого — популяризація політ. та наук.-тех. знань) та Всеукр. товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка (створ. 1991 на основі Товариства української мови).

У фаховій літературі є певна роз­біжність у тлумачен­ні поня­т­тя Н. т. Низка авторів роз­межовує власне Н. т. (до них зараховують перед­усім галуз. наук. обʼ­єд­на­н­ня) і АН, що мають універсал. характер. Таке роз­діле­н­ня є умовним, оскільки як одна з найві­доміших і най­авторитет. нац. АН в Європі (Лондон. королів. товариство), так і перша нац. АН в Україні (Наук. товариство іме­ні Шевченка) слова «академія» у своїх на­звах не мають. У законодавстві України від­сутнє положе­н­ня про веде­н­ня заг.-нац. реєстру Н. т., а функції їхньої реєстрації (як і всіх ін. обʼ­єд­нань громадян) покладено на органи юстиції. Див. також Археологічні товариства, Богословські наукові товариства, Всеукраїнське етно­графічне товариство, Історичні наукові товариства.

Завантажити статтю