Наукознавство

НАУКОЗНА́ВСТВО Н. як окрема галузь науки почало формуватися в серед. 20 ст. у звʼязку з актуалізацією про­блем упр. наук.-тех. роз­витком. З часом про­блематика, повʼязана з пита­н­нями специфіки наук. діяльності, її ефективності, появи нового зна­н­ня, взаємодії науки з практикою, організації науки, формува­н­ня наук. потенціалу ви­окремилася та ін­ституціонувалася, отже, по­стала необхідність обʼ­єд­на­н­ня та ко­ординації зусиль дослідників різного профілю. Н. зробило вагомий внесок у виріше­н­ня про­блем наук. діяльності, формува­н­ня наук. політики й наук. потенціалу, планува­н­ня та організації науки, соц. і психол. питань наук. творчості тощо.

Перші наукозн. дослідж. із соціо­логії науки, обчисле­н­ня та про­гнозува­н­ня темпів роз­витку наук. дисциплін, моделюва­н­ня роз­поділу робіт за галузями виникли в Україні під впливом ідей, методів і методик, викладених у працях Дж. Бернала (Велика Британія), М. Ос­совські (Польща), Дж. Сартона, Д. Прайса, Е. Янча (усі — США) та ін. Важливе значе­н­ня для їхнього роз­витку мали 11-й Між­нар. кон­грес з історії науки (Варшава, 1965), на якому ви­значено певні сфери наукозн. про­блематики, та Рад.-польс. симпозіум з комплекс. ви­вче­н­ня науки (Львів, 1966), де вперше затверджено назву нової дисципліни, здійснено спроби ви­значити її статус та структуру, від­працьовано під­ґрун­тя для обʼ­єд­на­н­ня та консолідації фахівців різного профілю в пошуках гол. напрямів роз­робле­н­ня наукозн. про­блематики. У 1960-і рр. Н. набуло систем. орієнтації — науку почали роз­глядати як цілісність. У метод. плані такий під­хід зна­йшов від­ображе­н­ня в комплек­сності наукозн. дослідж., їхній між­­дисциплінарності, сформувалася чітка практична орієнтація наукозн. роз­робок на глибше ви­вче­н­ня планува­н­ня науки, прийня­т­тя рішень у сфері її організації. Теор. про­блеми Н. роз­глядали, досліджуючи логіку та методологію науки, під впливом концептуал. ідей Т. Куна (США), І. Лакатоша (Велика Британія) та ін., це перед­бачало аналіз фонду наук. знан­ня, структури науки, способів генерації результатів, об­ґрунтуван­ня процедур пере­вірки достовірності зна­н­ня тощо. Роз­роблено й методи дослідж. — логічну та методол. рекон­струкцію істор.-наук. результатів, а також статист. дослідж. із метою виявле­н­ня тенденцій роз­витку зна­н­ня. Хоча зав­да­н­ня синтезу соціол., психол., істор., системно-структур., логіко-­аналіт. напрямів у ви­вчен­ні науки не було вирішено, прагне­н­ня до побудови цілісного образу науки, обміркува­н­ня цього феномена в широкому соціокультур. контекс­ті виявилося досить чітко.

Знач. роз­по­всюдже­н­ня в практ. Н. отримав під­хід, роз­винений укр. науко­знавцями під керівництвом Г. Доброва, які виходили з концепції науки як певного типу інформ. системи. Цьому під­ходу притаман­не інформ. зображе­н­ня наук. процесу, описаного як процес збору та пере­робле­н­ня інформації з метою отрима­н­ня нового зна­н­ня та його нових практ. за­стосувань. Звідси й ви­значе­н­ня Н. як комплекс. дослідж. досвіду функціонува­н­ня наук. систем, що сприяє посилен­ню потен­ціалу науки та під­вищен­ню ефек­тивності наук. процесу за допомогою засобів організац. впливу. Завдяки такому обмежен­ню концепції можна широко використовувати статист. методики й моделі для ви­вче­н­ня інформ. процесів у наук.-тех. роз­витку. Досить ефек­тивною виявилася і спроба за­стосува­н­ня в Н. категоріал. апара­ту екон. аналізу, що дало можливість ви­вчати наук. потенціал, про­­гнозувати роз­виток науки й техніки. Шляхом обробле­н­ня масивів документації, соціол. і соц.-психол. ви­вче­н­ня ефективності наук. організації вчені роз­вʼязували зав­да­н­ня наук.-­тех. про­гнозува­н­ня з кількісною характеристикою деяких параметрів наук.-тех. роз­витку. Цей під­хід певним чином корелював з ін. напрямом Н. — наукометрією, зав­да­н­ням якої є пошук вимірних показників роз­витку науки та ство­ре­н­ня методів їхнього корект. обрахунку з подальшою інтер­претацією результатів. Наукометр. дослідж. покликані, у рамках можливого, окреслити поня­т­тя «ефек­тивність наукової праці». Окрім про­блематики, характерної для соціології та філософії науки, в Н. роз­глядають конкретні пита­н­ня соц. і соц.-психол. дослідж. науки та наук. діяльності, а саме: соціол. ви­вче­н­ня формал. та неформал. структури наук. колективу, наук. комунікацій, соціол. характеристики кадрового складу науки та його динаміки, про­блеми мотивації вчених, соц.-психол. клімату в наук. колективі, лідерства в науці.

1968–71 київ. науко­знавці провели мас­штабні соціол. дослідж. організації та ефективності праці науковців у 39-ти наук. закладах АН УРСР. Їхні результати стали основою для соціол. і наукозн. інтер­претацій у багатьох колектив. працях, серед яких — «Потенциал науки» (1969), «Организация науки» (1970), «Управление на­укой» (1971; усі — Київ). 1981–85 пред­ставники київ. школи Н. (група Г. Доброва) взяли участь у про­екті ЮНЕСКО «Між­народне по­рівняльне дослідже­н­ня організації та діяльності наукових груп». За­стосовуючи соціол. методи, вони ви­вчали організацію та діяльність дослідн. груп, зокрема технологію до­слідж., систему планува­н­ня, фор­ми викори­ста­н­ня та пошире­н­ня наук. результатів. Кінц. метою проекту було під­вище­н­ня статусу дослідн. груп як базисного елементу організац. структури на­уки. У метод. плані він сприяв роз­роблен­ню апарату про­блемно-­орієнтов. оцінок наук.-тех. потен­ціалу, створен­ню імітац. моделей динаміки роз­витку дослідн. груп, ви­вчен­ню фазової динаміки діяльності вченого та результативності його праці. Укр. науко­знавці дослідили досвід становле­н­ня АН УРСР як багатофункціонал. системи установ науки та наук. обслуговува­н­ня в 1961–85, роз­глянули в істор. аспекті досвід і про­блеми планува­н­ня, роз­витку організац. структури, кадрової політики, матеріал.-тех. бази, екон. ефективності академ. науки, форм звʼязку з виробництвом. Також отримали роз­виток дослідж. територ. роз­міще­н­ня наук. установ, центр-­периферій. від­носин у наук. системі, що нині знову актуальні у звʼяз­ку із зав­да­н­нями роз­міще­н­ня ін­новац. центрів. Важливим етапом роз­витку Н. був між­нар. проект «Транс­формація наукових си­стем в країнах Центральної та Схід­ної Європи», другий етап якого (1994–96) з ініціативи укр. науко­­знавців присвяч. АН. Участь у проекті стала актом залуче­н­ня укр. науко­знавців до наук. стандартів ЄС і практики роботи в інтернац. колективі. Сучасні про­блеми Н. в Україні по­вʼязані з об­ґрунтува­н­ням ін­новац. політики держави, транс­формації наук. системи з метою виходу у світ. наук. про­стір, дослідж. нових організац. форм наук.-тех. роз­витку, залуче­н­ням нових методів наукометрії, аналізу статистики науки, соціології науки для роз­вʼяза­н­ня склад. про­блем пере­­будови екон. від­носин. Від 1993 у Києві виходить між­нар. наук. ж. «На­ука та науко­знавство».

Завантажити статтю